В офісі панувало звичне гудіння розмов. Зайшла менеджерка із якоюсь непомітною дівчиною.
Познайомтеся, дівчата, це Соломія, вона тепер працюватиме з вами замість Костянтина. Його підвищили. Гадаю, ви здружитеся, сказала Тамара Петрівна й вийшла.
Соломія сіла за звільнений Костин стіл. Вийняла гарну чашку й маленьке фото чоловіка у рамці. Одразу взялася до роботи, ніби працювала тут кілька років.
Задзвонив дзвоник усі, як по команді, піднялись і вирушили на бізнес-ланч. Залишилася тільки Марина. Її роз’їдало цікавість: хто ж на фото у новенької?
Зі світлини посміхався привабливий чоловік із білосніжною усмішкою та ідеальними зубами.
Хто це може бути? гадала Марина. Актор? Співак?
Вона тихенько клацнула смартфоном і приєдналася до решти за обідом. Дівчата згуртувалися за одним столом, слухаючи Соломію.
Ми із Сергієм познайомилися три роки тому, обставини були просто неймовірні, почала Соломія.
Розкажи, розкажи! вигукували дівчата.
Згадка перенесла її на три роки назад: тоді вона працювала у великій компанії, і через якусь плутанину логіста або, може, й свою власну помилку, відправила не той товар до компанії майбутнього чоловіка. Зясовувати доручили саме їй.
Соломія була розумною, тямовитою спеціалісткою, вміла вести перемовини. Вигляд у неї був досить скромний: без макіяжу, проста зачіска суцільна «сіра мишка». Але на переговорах вона змінювалась: мяко й упевнено добивалася свого.
Начальник відправив вирішувати питання саме її, знаючи про такі її вміння. Адміністраторка повідомила номер кабінету:
312-й, Сергій Єгоров.
Соломія увійшла без стуку, чемно представилася.
Соломія, ми вам товар надіслали, сталася плутанина на складі
Почалися пояснення. Сергій дивився недовірливо, упізнаючи її з давнього сну: руде волосся, ясні зелені очі, спокійний голос без нотки лукавства.
Соломія вже була готова до запеклих суперечок, коли раптом Сергій сказав:
Соломіє, ми претензій писати не будемо. Буває, головне щоб це не повторилося.
Вона подякувала і попрямувала до виходу. Через два дні Сергій чекав її біля входу в офіс. Соломія йшла останньою.
Соломійко, гукнув він, махаючи рукою. Ми два дні тому спілкувалися.
Добрий вечір, Сергію, памятаю вас, спокійно відповіла дівчина.
У мене є два квитки до театру. Чи не скласте компанію? Мама захворіла збрехав Сергій.
Можу піти. Скажіть, коли вистава, Сергію?
Через дві години, у вас ще й часу вдосталь, а захочете перевдягнутися підвезу.
Оце хитрість, подумала Соломія, але погодилася.
Він чекав біля її підїзду. Коли дівчина вийшла, Сергій ледь її впізнав: чорна сукня, каблуки, вечірній макіяж зовсім інша Соломія. На виставі сидів поруч та весь час поглядав на неї видно було, що драматургію вона знала, ймовірно, читала саму пєсу.
Потім запропонував поїсти у кафе, але Соломія чемно відмовилась: «Завтра складні перемовини». Сергій провіз її до дому і попрощався. До кінця тижня він чекав її знову, і вони стали разом гуляти містом.
Через два місяці, як завжди, Сергій чекав її після роботи:
Моя мама хоче з тобою познайомитись, не проти?
Я й сама давно хотіла з нею зустрітись.
Мама Сергія, Ганна Миколаївна, зустріла їх щиро: пригощала чаєм із яблучним варенням, абрикосовим пирогом та різними смаколиками. Розмова йшла легко: Соломія розповідала про бабусин рецепт варення з райських яблук, як батько загинув під час відрядження, а мама вчителька історії у школі.
Сергій відвіз Соломію додому.
Мамі ти дуже сподобалася. Я радий.
Відтоді зустрічалися майже щодня. Через рік весілля.
Соломія змовкла. Дівчата слухали, трохи заздрили. Лише Марина про себе думала:
Що він у ній знайшов? Сіра мишка. А я гарна, довгонога, доглянута, до мене липнуть лише несерйозні. Одразу у ліжко кличуть, чи вже одружені.
Пролунав дзвоник, усі повернулися в офіс. Марина підступила до Світлани:
Дивись, це її чоловік! Віриться? Я не вірю, вигадує вона все. Невже такий міг вибрати таку дівчину?
Ввечері, коли робочий день скінчився, усі виходили з офісу. Виходить Соломія і їй сигналить авто. Відчиняє двері той самий чоловік з фото.
Соломійко, я тут! махає рукою.
Невже це справді її чоловік? дивується Марина. Чому не я? Адже я краща
Дівчата дивилися їм услід, кожна поринула у власні думки.
Часто при погляді на таку пару виникає питання: що він у ній знайшов? Можливо, те, що шукав. Не завжди чоловіки обирають красу декого захоплює душевна глибина, щирість і справжня жіночність, а не зовнішня картинка.
Буває так, що справжнє щастя народжується там, де бачать серцем, а не очима.
