Колись, ще в радянські часи, молода, красива дівчина Неллі поспішала на завод на роботу. Завжди поряд із нею крутилися хлопці. Чим вона їх приваблювала, невідомо. Але від залицяльників відбою не було. На лавочці сиділи бабусі пенсіонерки. Вони проводжали поглядом кожну людину, яка вийшла з їхнього під’їзду. Це так не подобалося Неллі, що вона одного разу сперечалася з ними. Хоч би коли пройти, щоб не сиділи на лавочці бабусі. Обговорюють всіх, хто йде мимо.
А її, Неллі особливо Адже привід був. Кожного дня до будинку вів новий кавалер. Тем для пересудів багато. Куди Неллі пішла, з ким сьогодні прийшла і так далі. Інколи дівчині хотілось, щоб вони зникли хоч би на пару днів. Так ні, сидять, обговорюють. Добре, що дідусі знайшли собі турботу. Грають в доміно чи шахами. Їм немає діла до людей, які заходять чи виходять з під’їзду будинку. До них і ставлення краще ніж до бабусь, які скрізь сують свого носа.
Сьогодні Неллі Павлівна сидить на лавочці біля під’їзду з такими ж бабусями, як і сама. Вони проводжають поглядами всіх, хто виходить, і хто заходить до під’їзду. Вони знають кожного жителя під’їзду. Тому, коли з’являється чужа людина, бабуся напоготові. Обов’язково запитають в яку квартиру направляється та людина, і до кого. Адже то раніше можна було залишати ключі під килимком для своїх. Чужий не зайде ніхто. Наразі все помінялося, потрібно пильно слідкувати.
В один із таких днів Неллі Павлівні прийшлося сваритися з якоюсь жінкою, яка поривалася забігти в їхній під’їзд. На питання до кого йде, не відповідає. Тому бабусі піднялися стіною. Жінка обіцяла викликати поліцію, якщо ці старі й надалі не впускатимуть її. Їм би в правоохоронні органи, а не на лавочці сидіти цілу добу, кричала жінка. Краще б гроші йшли заробляти, а не плакатися потім, що жити немає за що. Так продовжувала кричати та жінка.
З під’їзду вийшов чоловік. Він недавно купив тут квартиру. Виявляється то його дочка добивалася. Чому вона не сказала номер квартири? Вони б пропустили її. Виходить не захотіла йти на уступки бабусям. Так вони їй не сподобалися. Дівчина та залишилася жити у батька. Але з бабусями біля під’їзду не віталася ніколи. Всім своїм видом показуючи, що вони невидимки, з якими не потрібно спілкуватися. Так потім і жили в протистоянні.
Зненацька Неллі Павлівна згадала, як і сама в молоді роки так само обурювалася на бабусь пенсіонерок. Наразі сама зайняла їхнє місце. Ах, як неприємно, коли тебе ображають нізащо, адже вони нічого поганого не роблять, лише бережуть свій під’їзд. Згадуючи себе молодою, стало соромно, що нізащо ображала бабусь під під’їздом. Ох, як же швидко лине час. Прийде той день, коли й та дівчина, з якою сперечалися, також сидітиме зі своїми подругами біля під’їзду.
