Нема мені виправдання і прощення, але так – я полюбила одруженого. І нічого з собою вдіяти не можу.
Я добре знала, що Андрій одружений чоловік і в нього є донечка Аліса.
От тільки з дружиною вони жили досить дивно. Кілька місяців Андрій жив у своїх батьків, потім кілька тижнів з дружиною і дитиною. І так по колу.
З дружиною вони часто сварилися і не знаходили спільної мови. Андрій навіть мені обіцяв, що розлучиться з Катею після того, як дочці виповниться один рік.
А я наївна любила і чекала. Але наше життя було теж не солодким. Він жив то зі мною, то з дружиною.
Моє серце розривалося на шматки, коли він ночував у неї. Я плакала цілими ночами.
Пізніше я вирішила, що повинна бодай щось робити, і за своє щастя потрібно боротися.
Мене осяйнула думка, що Андрій просто прив’язаний до дочки, до Аліси. Тому, якщо я завагітнію і народжу йому дитину – то він буде з нами і не буде ходити до дружини.
Я завагітніла. Я була щасливою. Щодня посміхалася і ніхто не розумів такі зміни мого настрою.
На четвертому місяці я вирішила відкрити таємницю. Я написала повідомлення Каті, що я вагітна від її чоловіка. Це якраз був день народження їхньої дочки.
Ввечері я приготувала романтичну вечерю і чекала на Андрія. Він прийшов. Прийшов злим і лише кричав на мене. Мовляв чого це я завагітніла, і для чого написала те повідомлення його дружині.
Я почала плакати і сказала, що у мене вже четвертий місяць і у нас буде син. Та й він має розлучитися з Катею, адже дочці уже є рік.
Андрій лише кричав і поспіхом збирав свої речі. Він на мене кричав, а на останок сказав:
– Мені не потрібна ні ти, ні твоя дитина. Прощай.
Він пішов, гучно захлопнувши вхідні двері. Я проплакала дуже багато днів. А потім народила сина.
Одного дня на прогулянці я зустріла Катю і Алісу, виявляється Андрій тоді пішов від мене ще до іншої жінки, а з Катею і надалі не розлучився.
