Коли я виходила заміж, то вже була на другому місяці вагітності. Про це знала лише моя мати, яка й підштовхнула мене до заміжжя. Наче б то справа молода, багато закоханих не стримують своїх бажань до одруження та живуть відкрито. Моя проблема полягає в іншому. Мій тепер уже законний чоловік не є батьком дитини, але ніколи про це не дізнається. Принаймні я на це сподіваюся.
З Сашком ми зустрічалися сім років. Він старший від мене й терпляче чекав, коли я закінчу навчатися та влаштуюся на роботу, перш ніж переходити до серйозних дій. Не можу сказати, що почуваю до нього безмежну любов чи шалене кохання, радше навпаки. З ним спокійно й передбачувано.
Чи не все життя я кохала свого однокласника Влада. Ми були гарними друзями, однак не більше. Влад не сприймав мене як дівчину з якою можна зустрічатися, я була для нього як сестра про яку потрібно піклуватися, відганяти поганих кавалерів та дарувати милі подарунки. Бувало, що хлопець питав поради або ділився своїми планами або є проблемами. У такі моменти я відчувала між нами міцний зв’язок, але це не було коханням.
Мабуть, зустрічатися з Сашком я почала лише тому, що хотіла насолити Владу. Думала, коли він побачить мене поряд з іншим, то відчує ревнощі й зрозуміє, що я та сама єдина. Однак цього не сталося. Ми віддалилися й спілкувалися набагато рідше. Потім взагалі роз’їхалися по різних містах та університетах й ніби забулися один про одного.
В той день, коли ми зустрілися було літо. Влад, так само як і я, приїхав до батьків після отримання диплома. Усі наші спогади ніби прокинулися після глибокого сну й друг запросив ввечері разом посидіти. Була гучна компанія, спільні друзі та весела музика. Нам хотілося усамітнитися, щоб поговорити.
Можливо ми випили зайвого або ж надто зраділи зустрічі, але зробили тієї ночі те, чого робити не слід. Не було каяття чи сорому. Якщо повернути час назад я б вчинила так само. Хоч і на одну ніч, але я відчула себе по-справжньому щасливою. Після того ми удали, що нічого не сталося й знову наші шляхи розійшлися. Велике розчарування й гіркий смуток для мене. Та хіба я могла змусити Влада щось відчувати. Насильно коханим не будеш.
Через два тижні була затримка, ще через тиждень я зробила тест й побачила чіткі дві смуги. Немає сумніву в тому, що дитина від Влада. Сашкові сказала, що завагітніла раніше, але чекала слушної нагоди, щоб повідомити новину. Він зрадів й одразу запропонував одружитися. Мені стало ніяково. Прожити все життя з людиною до якої нічого не відчуваєш, але ще гірше змусити Влада взяти мене за дружину лише з почуття обов’язку та відповідальності.
Розповіла правду своїй матері, вона порадила сказати Владові про дитину, але я не наважилася. Тож таки стала дружиною Сашка. У мого давнього друга також є дівчина. Він прийшов з нею на моє весілля й виглядав щасливим. Нехай моє життя перетвориться на пекло, бо доведеться кожного дня змушувати себе мовчати та бути зразковою дружиною, але принаймні я матиму дитину від коханого чоловіка. Вона й надаватиме мені сил жити далі.
