Мій батько покинув нас, коли мені ще й не було десяти. Звісно, що це розставання моїх батьків я пережив доволі болісно. Тривалий час я не знав за ким податися – за мамою чи батьком, бо любив обох рівносильно. Тихцем мріяв про їхнє примирення. Мені навіть снилося, як ми утрьох гуляємо в місцевому парку. Мама щасливо сміється, а тато підносить мене високо, аж до самого неба своїми дужими руками.
Але це було колись, коли я був ще зовсім маленьким. Мені було дуже радісно в миті о таких спільних прогулянок. А потім якась руда кішка перебігла моїм батькам дорогу. Так казала мама. І між батьками почалися чвари, які часто заставляли мене плакати. Мені чомусь тоді здавалося, що я винен в їхніх непорозуміннях.
Чому? Тому що в перші дні розлучення батьки ніяк не могли вирішити, з ким я повинен жити. Матір кричала, що вона сама не дасть собі зі мною раду. А батько зіслався на те, що квартира, в якій йому зараз доведеться жити, надто тісна.
Я сидів на кухні і мені хотілося непомітно втекти з хати, щоб не бути обузою. Однак мені цього не вдалося зробити, бо мама наказала одягатися і йти наразі до тата, бо вона їде у відрядження і не може мене самого залишити вдома.
Пам’ятаю, як сьогодні, як я плівся знайомою вулицею, наче позаду себе тягнув здоровенного воза. А все було так тому, що мені не хотілося йти жити до якоїсь зовсім мені чужої тітки, яка забрала в мене тата.
А потім знову було повернення додому. І я тішився з того. Однак моїй радості настав кінець, коли матір одного разу до когось у телефонній розмові ненароком вимовила: «От ще один сидить на моїй шиї. Поки виросте, то розумієш, скільки з’їсть моєї печінки».
Я задумався, коли ж це я їв материну печінку? Важкий клубок прикотився до горла. Але матір зрозуміла, що я підслуховую її розмову, тому прикусила язика і заглянула до мене, щоб дізнатися, чим це я займаюся.
Тому я знову захотів поїхати до тата, бо він мені в нічому не докоряв. Він мене любив. Я зателефонував до нього і сказав, що мамі надто важко зі мною, вона часто гримає на мене, що я надто повільний, неакуратний і повільно росту, тому я хочу піти від неї.
Тато вислухав мене і сказав, що мама мене любить, але при цьому бажає, щоб я був справжнім мужчиною, тому ще й виховує.
Я зрозумів, що доведеться мені тепер жити між двома світами, світом батька і світом матері, аж поки не виросту і стану самостійним.
А поки що мені сняться сни, як я біжу назустріч своїм батькам, які тримаються за руки. А може, сон стане реальністю?
