Моя старша дочка Валентина довго не могла одружитися. Їй було майже тридцять років. Дивно, але їй якось не таланило знайти собі нормального та порядного хлопця. Я намагалася не лізти у її стосунки з хлопцями, адже це її вибір і їй краще знати чого вона хоче.
Одного дня вона привела до нас з батьком свого молодого чоловіка – В’ячеслава. Вже до цього я знала, що вони познайомились на день народжені спільної подруги та зустрічають більше ніж пів року. Валентина через телефон говорила про нього з неприхованим захопленням. Чуйний, допомагає по квартирі яку вони почали винаймати разом, постійно робить їй подарунки. Хай не дорогі аксесуари, але ж все-таки приємні дрібнички. Я бачила, що донька просто світилася від щастя. Так мені тоді здавалося.
Через кілька місяців В’ячеслав зробив їй пропозицію і Валентина погодилась. Для нас з батьком це був справжній сюрприз, коли донька як в дитинстві забігла до квартири та ледве віддихавшись почала показувати гарну обручку на пальці. На весілля не поскупилися. Батьки В’ячеслава були приємними людьми. Для єдиного сина старалися зробити все якнайкраще.
Перший час молодята жили наче в медовому місяці. А потім все змінилося на протилежне. Наші діти все частіше почали сперечатись. Разом зі свахою ми себе заспокоювали, що це лише перший час, поки ще не прижилися як чоловік з жінкою. Згадували своє та говорили, що все буде добре.
Однак я все не могла заспокоїтись. А нічна телефонна розмова з заплаканою дочкою ще більше збентежила материнське серце. Валентина ледве заспокоїлась, що б я змогла зрозуміти, що сталось. Виявилось, що вони з В’ячеславом накричали один на одного й він пішов з дому. І ось вже третій день він не відповідає на телефонні дзвінки. Заспокоївши доньку я вирішила вранці зателефонувати до свахи. Ми з нею порадились та вже ввечері діти помирились. Та ненадовго. Все частіше лунали телефоні дзвінки від доньки. Знову і знову.
На другий рік подружнього життя Валентина повідомила нам, що завагітніла. Ми зі свекрухою полегшено зітхнули вважаючи, що дитина зможе примирити усі сварки у молодій родині. Та стало ще гірше. В’ячеслав все більше знаходився не з дружиною, а в себе вдома. Я не стерпіла та вирішила втрутитись, адже в такому положенні донька потребувала постійної допомоги. Порозмовлявши з донькою відверто я зрозуміла, що сімейне життя з чоловіком більше не робить її щасливою. Зникли ті вогники, які аж палали в неї в очах. Тепер там був тільки смуток.
Сама не знаю як так сталось, але після чергової сварки я ненароком бовкнула, що як жити таким життям, то краще вже розлучитись. Тоді я не надала словам уваги. Мовляв, дитину можна виховати й самій, головне бути щасливою.
Минуло кілька тижнів і на порозі з’явилася Валентина з речами в сумках. Нічого не питаючи я напоїла її теплим чаєм та допомогла заснути. Від свекрухи дізналась, що дочка подала В’ячеслава на розлучення. З інтонації та кількох неоднозначних виразів я зрозуміла, що і свекруха, і її син винуватять мене в руйнуванні родини.
Скільки разів після того випадку я намагалась їх помирити. В’ячеслав неодноразово приходив з квітами просити пробачення обіцяв, що все наладиться, просто потрібно не поспішати. Видно, що вони сумують один за одним. Тепер я маю надію лише на народження малюка.
