Ненька сердиться, плаче, хоче додому, а мені спокійніше, коли вона під наглядом, але все одно серце крається, коли бачу заплакані мамині очі

Коли мені зателефонувала сусідка матері, я одразу зрозуміла, що щось трапилося. Вночі наснився поганий сон, якби не намагалася відігнати від себе погані думки, але ось воно. Таки є щось на цьому білому світі.

Баба Люда повідомила, що моя старенька мати впала, коли давала їсти свиням. Скільки вона пролежала в хліву невідомо. Добре, що сусідка помітила відсутність матері у дворі, адже та постійно чимось зайнята. От і побігла перевірити, так маму й знайшла.

Я більше не слухала. Побігла до начальника, відпросилася й поїхала до мами в лікарню. Сльози навернулися на очі, коли побачила неньку на лікарняному ліжку таку безпорадну й немічну. Мама посміхнулася, просила не хвилюватися, а сама тальки й думала про своє господарство та дім, що залишився без нагляду.

Біля мами й була поки її не виписали з лікарні. Напередодні поговорила з чоловіком, ми порадилися й вирішили, що варто забрати маму до себе. Наші діти вже дорослі, живуть окремо, а трикімнатна квартира дозволяє жити утрьох. От тільки мама навідріз відмовляється переїжджати у місто. Каже, що у селі народилася там і хоче спочити.

Довелося її буквально насильно перевозити до нас. Ненька сердиться, плаче, хоче додому, а мені спокійніше, коли вона під наглядом, але все одно серце крається, коли бачу заплакані мамині очі. Лікар строго на строго заборонив матері фізичні навантаження, я не можу часто їздити у село, бо робота не дозволяє, а якщо вийду на пенсію, то ми ледь зводитимемо кінці з кінцями. Єдиний вихід – це жити разом. От тільки мама не хоче цього розуміти. Ну що ж мені робити?

Оцініть статтю
Дюшес
Ненька сердиться, плаче, хоче додому, а мені спокійніше, коли вона під наглядом, але все одно серце крається, коли бачу заплакані мамині очі