У вишнёвому кабінеті університету ніхто з колег і не підозрював, що у Оксани Миколаївни чоловік затятий алкоголік. Це була її боляча таємниця.
Оксана Миколаївна викладачка, доцент, завідувала кафедрою. На роботі її дуже поважали як фахівця. Репутація бездоганна. Усі вважали Оксану жінкою, що досягла усього. А як інакше? Чоловік часто зустрічав її біля входу в університет, щоб разом піти додому під ручку.
Оксано Миколаївно, та ви ж щаслива жінка! Чоловік у вас такий гарний, уважний, інтелігентний зітхали молодші колеги.
Ой, дівчата, не заздріть, відмахувалася Оксана.
Лише вона знала, що творить її «інтелігент» вдома. Микола (чоловік) напивався до загуму. Приходив, точніше, приповзав додому брудніший за бруд. Відлюдник, а не людина. Ключем потрапити у замок не міг, тому дзвонив, падав біля дверей і засинав мертвим сном. Оксана відчиняла, втягувала зі скаргами («лихо моє козацьке, коли ж ти вже напиєшся, сили вже нема» тощо) чоловіка в хату, накривала ковдрою (щоб не замерз), і поверталася до своєї дисертації. Спочатку кандидатської, потім докторської. Ще вона встигала поставити пляшку води біля його місця. Інакше опівночі він репетував на весь будинок:
Оксанко! Пи-и-и-ти!
Вранці Оксана, зібравшись, звично переступала через сплячого у передпокої чоловіка, виходила і зачиняла двері. Приходила в університет і сіяла розумне, добре, вічне. Таке продовжувалося тиждень, місяць
А потім Микола, ніби нічого й не було, стояв на сходах університету, чекаючи на дружину. Чистий, випрасуваний, усміхнений. Коли Оксана виходила після роботи в оточенні колег, він підбігав, цілував у щоку, питав:
Як день пройшов, Оксанко?
Нормально, Миколо. Ходімо додому, зітхала вона ледве помітно.
Колеги ніжно провожали поглядом цю гарну пару.
«Щаслива Оксана Миколаївна з чоловіком»
Як тільки вони переступали поріг, Оксана мовчала. Так вона мстила. ЗнаА потім Веронічка зібрала свій перший букет квітів і поклала його на могилу дідуся, бо бабуся Оксана розповіла їй, що там спить той, хто колись так любив її маму.
