Незвичайна зустріч над рікою
Оксана з чоловіком Тарасом та донькою Соломією вирішили повністю змінити своє життя — переїхали з шумного Києва в тихе село на Волині. Придбали хату, завели курчат, посадили город. Почалася зовсім нова сторінка. У вечірній час Оксана водила кіз до річки, милувалася захід сонця, насолоджувалася спокоєм.
— Мамо, вже смеркається, куди це ти знов з козами? — здивовано гукнула Соломія.
— До річки, там травиця соковитіша, — відповіла Оксана. — За годину повернуся, не хвилюйся.
Але ні за годину, ні за дві мати не повернулася. Соломія схвилювалася та умовила батька йти шукати. Знайшли Оксану не одразу. Побачили — аж остовпіли: вона сиділа на лавоці біля хати, бліда, тремтяча, то сміялася, то плакала.
— Мам, що трапилося? — запитала Соломія.
— Бачила, — прошепотіла Оксана, — не мару… гірше.
А всього годину тому вона йшла, як завжди, стежкою до річки. Кози паслися, вона присіла відпочити та й задрімала. Прокинулася в присмерках, схопилася, пішла збирати тварин. А ті, як на лихо, лизли в чагарник. Оксана — за ними. Раптом помітила, що за останньою козою в траві щось ворушиться. Довге, чорне…
Спочатку подумала — тхір. Страх стиснув серце — раптом скажений? Звір не відставав. Коза Марійка почала блеяти, Оксана готова була її захищати, замахнулася хлистом… і раптом це “щось” підскочило, наче збиралося кинутися.
Та коли все закінчилося, і вона наважилася підійти ближче, виявилося — це… величезні чоловічі штани, що вчепилися за козу рибальською волосіною. Мабуть, хтось залишив сушити на кущах, а коза потягнула їх із собою.
Оксана сіла на траву й розсміялася. Напруга, жах, адреналін — усе вирвалося цим сміхом. Саме в цю мить її й знайшли чоловік із донькою. А вдома суворо-насуво заборонили їй водити кіз до річки — хто знає, що ще там «оживе»…
