**НЕСПОДІВАНА РАДІСТЬ**
На кафедрі в університеті ніхто з колег не знав і не повірив би, що у Софії Михайлівни чоловік затятий алкоголік. Це була її сумна таємниця і гірке лихо.
Софія Михайлівна викладач, доцент і завідувачка кафедри. На роботі її дуже цінували як фахівця. Вона мала бездоганну репутацію. Усі вважали Софію вдалою жінкою. У всіх сенсах. А як інакше? Чоловік часто зустрічав її біля університету, щоб разом піти додому.
Ох, Софіє Михайлівно, яка ж ви щаслива! Чоловік у вас такий гарний, уважний, інтелігентний зітхали молодші колеги.
Та годі вам, дівчатка! відмовлялася Софія.
Лише вона одна знала, що витворяє її «інтелігент» вдома. Тарас (чоловік) напивався до непритомності. Повертався, точніше, доповзав додому брудний, як свиня. Нічого людського в ньому тоді не було. Потрапити ключем у замок не міг, тому дзвонив, падав біля дверей і засинав мертвим сном. Софія відчиняла, втягувала його з примовками («лихо моє невблаганне, коли ж ти вже напиватимешся, сил нема»), накривала ковдрою (щоб не замерз) і поверталася до дисертації. Спочатку кандидатської, потім докторської. Біля чоловіка лишала на підлозі літрову кружку води, інакше серед ночі він репетував на весь будинок:
Сонько! Пи-и-и-ти!
Вранці Софія, зібравшись на роботу, звично переступала через сплячого в коридорі Тараса, виходила і зачиняла двері. Приходила в університет і сіяла розумне, добре, вічне. Таке могло тривати тиждень, місяць
А потім одного дня Тарас, ніби нічого не трапилося, стоятиме на сходах університету, чистий, вигладжений і посміхаючись. Коли після роботи Софія виходила з колегами, він підбігав до неї, цілував у щоку й питав:
Як день пройшов, Сонечко?
Нормально, Тарасе. Ходімо додому, тихо зітхала вона.
І колеги з зітханням проводили поглядом цю милу пару.
«Пощастило Софії Михайлівної з чоловіком»
Щойно подружжя переступало поріг квартири, Софія замовкала. Так вона мстила. Вона знала: мовчання найсильніша зброна. Тарас не виносив цієї тиші. З роками він навчився втікати від неї після супроводу дружини додому миттєво йшов «по справи». Пиячити не кидав.
Разом вони прожили 28 років. Любов у них була взаємна, ніжна і, здавалося, вічна. А потім вона розлетілася, як пух з подушки ні зібрати, ні повернути.
На початку шлюбу довго не виходило завести дітей. Софія сильно переживала. Вважала свою сімю неповноцінною. Та згодом народився син Василь. Для неї він став сенсом життя.
Грошей бракувало. Тарас звалив всі турботи про малого на дружину. А сам лише приховував алкоголь і пив його потай.
Софія вдихалася від роботи ввечері. Тому не відразу помітила, що чоловік спивається. Тоді вона була молодою і наївною. Життєвого досвіду нуль. Коли знайшла пляшку горілки на балконі, дуже здивувалася.
Тарасе, це чиє?
Вгадай, жартував він.
Був скандал. Потім ще й ще Сльози, умовляння, погрози Все як за підручником.
Минали роки. Тарас то знаходив роботу, то втрачав її через пияцтво. Надії на нього не було. Розлучатися Софія не хотіла. Вона памятала слова матері:
Доню, заміж виходь один раз! Перший чоловік від Бога, другий від диявола. Хай соломяний, та свій. І ріднішого батька дитині не знайдеш.
Софія навіть боялася уявляти чоловіка «від диявола».
Вона наполегливо йшла вгору карєрними сходами. Розраховувала лише на себе. Звикла до такого чоловіка. Знала напамять увесь спектакль під назвою «Запої Тараса». Її його шкода була щирою але не більше. У душі все висохло, померло.
Її радістю був син Василь. Виріс гарним хлопцем. Першу любов знайшВони сиділи за столом, тримаючи один одного за руки, і раптом усміхнулись як у ті далекі дні, коли все тільки починалося.
