Отак не буває.
Ранком дзвінок від колишнього чоловіка. Як я забула вимкнути звук наночі? Замість «Алло» зіпхнула – нехай знає, що розбудив. Він довго вибачався, бубнів непотрібне про погоду, роботу, новини з телевізора. Готував ґрунт, налаштовував. Оксана не поспішала, не відповідала. Іногда кивала, ніби він міг це бачити.
А він, здавалось, і справді бачив. П’ятнадцять років шлюбу – це ключ до надздібностей. Пішла на кухню в одній білизні, увімкнула гучний зв’язок, поклала телефон на стіл, відкрила холодильник. Його порожні білі полиці давно немиті й ображені. На дверцях стояла пляшка вина, а поруч – шматок магазинного сиру в трикутній упаковці.
— Як справи у Софійки?
На ім’я доньки довелося відреагувати:
— А ти їй не дзвонив?
— Дзвонив, — колишній заговорив швидко, — у четвер балакали. Казала, що в неї все добре. Квітне та пахне, — засміявся, — і ще сказала, що ти на тиждень випадеш із реальності, їдеш відпочивати. Розбагатіла, матір? Далеко збираєшся? А учні твої як? На канікули відпустила?
Відпила з пляшки, притулила телефон до вуха, щоб чутливий динамік не вловив, як тремтіла її рука, коли скло стукало об склянку. Відпила, зібралася та грайливо посміхнулась:
— Надокучило все. Маю право на тиждень під пальмами з морем. Не скоро ще. Місяць у запасі. Заздриш?
— Звичайно, — пауза, — ні. Колишній ввійшов у стару гру.
— Привезу тобі, — пауза, — нічого. — Оксана розслабилась. — А чого хотів?
— Дуже незручно просити, але я трохи підзатягнувся. До кінця місяця тисячу гривень не позичиш? Непередбачені витрати…
— Ммм, — відрізала шматок сиру та поклала на язик, ніби цукерку. — Які такі витрати, дозволь дізнатися.
— Я тут з жінкою познайомився. Гарна така жінка. Дуже гарна.
Нічим не обґрунтована, дивна, нелогічна ревність стиснула Оксані горло:
— То в тієї жінки й питай! — перед очима малюнок: ще тоді майбутній чоловік двадцять років тому – високий, худий, довга по тій моді чубка ділила обличчя навпіл білими пасмами; усмішка тежВін стояв перед нею з квітами в руках, і в цю мить вона зрозуміла, що таке щастя.
