Одружено несподівано
Олена мчалася торговим центром із купою пакетів, обганяла людей на ескалаторі, спішила й лаяла про себе того ледачого хлопця Дмитра, який навіть машини не мав, щоб зустріти її й довезти з усім добром додому. Довелося викликати таксі через додаток. І як на зло, авто призначили миттєво. От і довелося, на шпильках, мчати через увесь центр на парковку.
Олена злилася. Мало того, що її ніхто не зустрічає, так ще й дорогі шкіряні туфлі протирали ногу до мозолів.
— Дівчино, обережніше! — обурилася жінка на ескалаторі, яку Олена нечайно зачепила пакетом по голіві, спускаючись.
— Дивитися треба, а не вітром хитатися! — відповіла запізнювальниця, навіть не озираючись.
— Хамелеонка! — плюнула ображена, але Олені було байдуже.
Вона прямувала на парковку. Лише вибігши з дверей, зрозуміла перевірити номер авто. Але було пізно — водій скасував замовлення, а ціна зросла майже вдвічі. Олена з люттю відмінила пошук, заховала телефон у кишеню. Озирнулася. Поруч була лавка. Дівчина роздратовано скинула на неї пакети й сама впала поруч, знімаючи ту прокляту туфлю.
— Господи! Сьогодні всі проти мене! — вибухнула вона, штовхнувши пакет.
Той сумно впав на лавку, випустивши чек.
Олена відкинулася на спинку й закрила очі. Останнім часом їй здавалося, що життя спеціально все робить назло…
***
Олена завжди мріяла про більше й не розмінювалася на дрібниці. Якщо телефон — то останньої моделі. Якщо манікюр — то у топового майстра. Якщо туфлі — то найякісніші. Таких самих поглядів дотримувалася й у виборі кавалерів. Але щось пішло не так: замість розумних, гарних і заможних їй траплялися лише «неліквідні» — старі, лисі, неуспішні. Олена довго вибирала, але ідеал не знаходився.
— Дотягнеш до того, що нікому не потрібна будеш, — казала їй мати. — Чоловік цінний не обличчям, а вчинками.
— Ну й що, на вчинки вночі дивитися? До того ж, щоб гарні вчинки робити, гроші ой як потрібні, — відповідала двадцятип’ятирічна Олена.
Мати мовчала. Донька була занадто бистрою на язик. На будь-що знаходила відповідь, ніби пройшла курси красномовства, хоч працювала звичайною адміністраторкою в ресторані. Саме звідти три роки тому все й почалося. Точніше, набуло неймовірних масштабів. Вона побачила дам у хутрах, яких приводили на вечері заможні кавалери, і вирішила: «А чим я гірша?»
Та життя мало свої плани. Багаті чоловіки на Олену не дивилися. Щось у ній видавало звичайну дівчину з провінції, а вона мріяла про жениха з авторитетом, дорогим авто й костюмами іноземного пошиву.
Час минав, хлопці змінювалися, а ідеал так і не знайшовся. Тому Олена здалася, коли за нею почав доглядати Дмитро. Банківський клерк на чотири роки старший, із стабільним, але невеликим доходом. Зовнішність у нього була звичайна — русяве волосся, сірі очі, середній зріст, фігура без зайвих кілограмів, але й без м’язів. Зате була велика двокімнатна квартира в іпотеці. Машини не було. Дмитро вважав, що в місті з метро, трамваями й автобусами авто — зайва розкіш.
Він виявився добрим, але наполегливим. Три місяці носиЖиття жартує, і коли Олена зрозуміла, що втратила мрію та надійного Дмитра заради примарного Андрія, лише гіркий досвід залишився її вірним супутником.
