Якби не випадок із водою
Ну добре, ось мій номер телефону, влаштовуйся, я побігла, бо в мене завтра вночі літак, лечу у відпустку, на ходу говорила Оксана Богданівна господарка квартири, яку щойно здала Соломії. Якщо що, телефонуй. До побачення.
Добре, до побачення, відповіла трохи збентежено Соломія, досі тримаючи в руці договір і довірення на взаємодію з обслуговуюючою організацією так, на всяк випадок.
Швидка і кмітлива господарка цієї квартири, а в принципі, такі й повинні бути, думала Соломія.
Їй подобалася ця орендовна квартира в новому будинку, а вид із вікна просто чудовий: ліс недалеко і річечка невеличка, яка й взимку не замерзає. Чому ніхто не знає. Дехто навіть жартував, що в ній тече незамерзайка.
Півтора тижні живе Соломія в квартирі, приїжджає з роботи вже в темряві, на вуліці зима. Сусідка навпростіч Марія Іванівна, наймиліша і добра літня жінка, зайшла до Соломії вже на третій день.
Добрий вечір, промовила вона спокійно, Марія Іванівна, сусідка навпростіч, тихо сказала, давайте знайомитися, раз ви тут орендуєте квартиру. Сусідів треба знати в обличчя і дружити з ними, ніби пояснювала Соломії, ніби сама собі.
Вітає вас, заходьте Марія Іванівна. Мене звати Соломія, дуже рада, що ви завітали. І справді, живу й нікого не знаю, привітно відповіла дівчина. Давайте чаю, правда, особливо смачного в мене немає, ось шоколадка.
Дякую, Соломійко, дякую. Але я запросити тебе на чай завітала. В мене пиріг яблучний, ще з печі теплий, ходімо. До речі, вибач, я з тобою на «ти» говоримо. По-перше, ти молода, по-в
