Лукавий сюрприз: Потаємний план свекрухи
Соломія ще спала, коли різкий дзвінок у двері розірвав ранкову тишу їхньої квартири у передмісті Львова.
— Олесю, відчини, — пробурмотіла вона, штовхаючи чоловіка в бік.
— Сплю я, — буркнув він, натягуючи ковдру.
Соломія, зітхнувши, виповзла з-під теплого покривала і, шаркаючи капцями, поплелася до дверей. Відчинивши, вона завмерла: на порозі стояла свекруха.
— Ганна Іванівна? Що ви тут робите? — очі Соломії округлилися від подиву.
Свекруха, не удостоївши невістку відповіддю, мовчки увійшла до квартири, залишаючи за собою шлейф гострого аромату парфумів.
— Сонько, хто там? — Олесь, протираючи очі, з’явився у коридорі.
— Мовчиш? Ну, розкажи дружині про наш сюрприз! — Ганна Іванівна подивилася на сина з ледь помітною насмішкою.
— Який сюрприз? — Соломія різко обернулася до чоловіка, відчуваючи, як серце стиснулося від лихого передчуття. Вона зрозуміла, що від неї щось приховують, але навіть уявити не могла, який удар її чекає.
— Знову? — Соломія дивилася на Олеся з розпачем. — Ми ж тільки минулого тижня їздили до твоєї мами, допомагали зі справами! Я втомилася, Олесю, давай хоча б ці вихідні проведемо удвох, спокійно…
Її голос тремтів, очі благали, але Олесь лишився непохитним.
— Сонько, ти ж знаєш, мамі зараз важко. Після смерті батька вона сама, не справляється. Я її єдиний син, мушу допомагати.
— І навіщо вона тепер приїхала? — Соломія намагалася тримати себе в руках.
— Я казав, їй потрібні шпалери, світло-бежеві, і ще дещо дріб’ко для ремонту.
— А замовити онлайн не можна? — з надією запитала вона.
— Вона не вміє. Поїдемо у вихідні, заодно прогуляємося, розвеселишся.
— Розвеселитися у будівельному магазині? Оце розвага! — фукнула Соломія, образа кипіла в грудях.
Але псувати собі вихідні вона не хотіла. Взяла телефон, швидко замовила все зі списку з доставкою, сама вибрала матеріали, сама оплатила. Свекрусі лишалося лише прийняти замовлення. Здавалося, тепер Ганна Іванівна не знайде приводу з’являтися в їхого міську квартиру. Доставка була призначена на вечір п’ятниці, і Соломія подумки зідхнула, думаючи, що все під контролем.
Яким же був її шок, коли в суботу вранці свекруха з’явилася до них з величезними пакетами, набитими шпалерами й банками фарби.
— Ви що, хотіли, щоб я сама таскала таку вагу? — Ганна Іванівна окинула невістку льодяним поглядом. — Олесю, ти їй нічого не сказав?
— Ганно Іванівно, це мав бути сюрприз, — Соломія, все ще у піжамі, нерішуче мямлила, стоячи у коридорі.
— Оцінила, — свекруха скривила губи й перевела погляд на сина. — Що мовчиш, як рот водою залив? Розкажи дружині про наш сюрприз!
— Який? — Соломія обернулася до Олеся, її голос задрижав. Вона відчувала, що зараз розіб’ється її світ.
— Я переїжджаю до вас на кілька місяців, — з тріумфуючою посмішкою оголосила Ганна Іванівна, знімаючи пальто.
Соломія не встигла переварити цю новину, як свекруха кинула новий удар:
— А ви — до мене в село.
Ганна Іванівна величаво пройшла на кухню, а Соломія, схопивши чоловіка за руку, люто прошепотіла:
— Що це за новини? Які переїзди? Ми це не обговорювали!
— Пробач, не встиг сказати, — Олесь знизав плечима, ніби йшлося про дрібницю. — Мама запропонувала. Не хвилюйся, це ж не завтра їхати.
Соломія, стримуючи гнів, пішла у спальню. Сваритися при свекрусі вона не наважилася, але всередині все кипіло. До вечора Олесь нарешті пояснив.
— Сонько, подумай, це ж шанс! Зробимо ремонт у сільському будинку, як ти захочеш. Додаси у портфоліо, клієнти повалять! Поки ремонтуватимемо, поживемо там. Мамі в її віці не можна дихати будівельним пилом, а за робітниками слідкувати треба.
— І це повинна робити я? — Соломія задихнулася від обурення.
— А що такого? Тобі потрібна робота, ми з мамою про тебе дбаємо!
— Турбота? Виселити мене в глушину, подалі від цивілізації? Я не хочу! Мені подобається наша квартира!
— Ми не одразу їдемо, — відмахнувся Олесь. — Шпалери ти вже замовила, почнемо з однієї кімнати, щоб мамі було комфортно.
— А як же вона дихатиме будівельним пилом? — з’їдко додала Соломія.
— Вікно відчинимо, не помітить. Зате проконтролює. І взагалі, ми не в тому становищі, щоб їй умови диктувати. Квартира належить їй, а будинок за документами мій.
— Квартира її тільки тому, що ти не вступив у спадщину! — спалахівала Соломія.
— Не лізь у наші сімейні справи! — від— Не лізь у наші сімейні справи! — відрізав Олесь, але в його голосі вже прозвучала нотка сумніву, наче він сам почував себе в пастці власних слів.
