**Злюка**
— Добрий вечір, громадяни, сусідка знизу скаржилася на шум та крики з вашої квартири, — на порозі стояв дільничний. — Дозвольте пройти.
— Звичайно, — тремтячим голосом сказала Оля, — заходьте, тільки зараз дитину заспокою.
Насправді, Оля тремтіла зовсім не через візит поліцейського, а тому, що її знову побив чоловік. Цього разу за те, що вона вилила всю горілку у туалет. Тарас, знайшовши це, розлютився:
— Я мужик і маю право розслабитися після роботи! Ти вдома сидиш у своїй декретній, відпочиваєш, а я на будівництві впадаю! Іди купи мені пляшку!
— Не піду, — відповіла Оля. — Ти щодня п’яний, син тебе вже боїться. Іванчикові рік, а він уже встиг надивитися! Годі пити, Тарасе!
Під несамовитий плач дитини її матір знову вдарили. Шум почула сусідка Ганна Степанівна і, як завжди у таких випадках, зробила те, що робила завжди — викликала поліцію.
До речі, Ганна Степанівна була то ще перлина. Сусіди не просто її недолюблювали, вони її ненавиділи. На кожного з них невтомна Ганна Степанівна колись скаржилася. І не обов’язково поліції — були й інші організації: адміністрація, комунальники, навіть опіка.
— Знаєте, мені здається, що Сашка з п’ятої квартири зовсім не їсть. Такий худий став, ходить, як занепалий, — дзвонила Ганна Степанівна в опіку. — Треба перевірити, мати занадто весела ходить, мабуть, колеться чи ще щось гірше.
Співробітниця опіки прийняла сигнал до відома, обіцяючи «небайдужій громадянці» вжити заходів.
А бідна мати, у якої син страждав на зайву вагу, була у шоці, коли до неї вдиА Оля, тримаючи Іванчика на руках, тепер усміхалася, знаючи, що попереду її чекає нове життя — вільне від страху й насильства.
