“Дорога брехня”
Катерина мила ванну, коли до квартири раптом увірвався Роман — з перекривленим від люті та паніки обличчям.
— Що ти наробила?! — гримнув він, грюкнувши дверима.
Вона миттєво випросталась і вийшла у коридор.
— Що сталося?! — скрикнула Катерина, вдивляючись у нього у повному здивуванні.
— Навіщо ти до неї пішла?! — гаркнув Роман, так, що аж повітря здригнуло.
— До кого?! — очі її розгорнулись.
— До Тетяни! Я ж тебе попереджав! Благав не лізти!
— Романе, ти можеш пояснити, що трапилось?
— Ти їй розповіла?! Про нас?! — він важко дихав, витираючи піт з чола.
— Так, сказала. І вона мене зрозуміла, уяви? Відпустила тебе. А я вже вибираю весільну сукню — глянь, яка красуня!
— Весілля?! — Роман зареготав гірко. — Катю, ти при здоровому розумі?
— Я думала, подякуєш, — ніжно промовила вона. — Ти ж казав, що вона слабка, що не витримає, якщо підеш. А вона — сильна. Сама тебе відпустила.
Роман повільно опустився у крісло, потім підвівся і подивився на неї так, наче бачив уперше.
— Ти не розумієш… — прошепотів він, схопив сумку та вийшов, не закривши двері.
Він не міг піти від Тетяни. Ні зараз, ні колись. Бо саме вона витягла його з безодні, коли в кишені ледь двісті гривень залишилося. Вона дала йому все: роботу, дах над головою, машину, статус. Те, про що він лише мріяв, поки товкся у кімнаті з другом.
Колись він був звичайним менеджером, жив від зарплати до зарплати, шкодував на їжу, щоб раз на місяць зайти до кав’ярні. Дівчата поглядали, але все якось минало повз — або жили в кімнатах, або їздили електричками з передмість. А йому хотілося іншого — блискучого життя, достатку, смаку успіху.
Так він опинився у спортзалі — на безкоштовному пробному тренуванні. І там його погляд впіймав Тетяну. Стройна, доглянута, впевнена. Старша на десять років, але з таким шармом, що неможливо було не піддатися. До того ж — при грошах. У неї була власна справа.
Він робив усе, щоб «випадково» зустрічати її частіше. І одного дня Тетяна сама запропонувала йому роботу — з зарплатою вдвічі вищою. Потім — помешкання. Потім — авто. Потім — він вже прокидався щоранку в її квартирі, їздив її машиною, працював у її фірмі. За нього вже все вирішили. Лише погоджуйся.
Але звичка до добробуту породила в ньому невдячність. Він почав думати, що гідний більшого. Так у його житті з’явилася Катерина — молода, яскрава, безтурботна. Зустрічалися таємно. Вона знала про Тетяну і хотіла, щоб він пішов. Він вагався.
І ось, коли Катерина сказала, що вагітна, він просто зник. Не відповідав на дзвінки. А вона — пішла до Тетяни.
Але Тетяна не плакала. Не влаштовувала сцен. Вона спокійно вислухала, подякувала і промовила:
— Якщо у вас буде дитина — вона повинна бути з вами. Я не заважатиму. Ані хвилини.
Коли Роман повернувся додому, біля дверей стояли валізи. Тетяна простягнула йому ключі і побажала щастя. Він бурмотів, що Катерина все вигадала, що це підстава. Але його ніхто не слухав. Він пішов — без роботи, без авто, без домівки.
Кімнату в гуртожитку знайшов уже в сутінках. За два тижні влаштувався у магазин — з пишною посадою «адміністратор залу», а на ділі — пояснював покупцям, чим один диван відрізняється від іншого. Катерину він заблокував, написавши останнє: «Розбирайся сама».
Він не почувався винним. Для нього винуваті були всі — жінки, обставини, хто завгодно. Тільки не він.
Катерина незабаром дізналась, що тест обманув — вагітності не було. Але образа залишилась.
— Я йому вірила, — ридала вона подрузі. — А він скористався мною.
— Катю, ти ж доросла жінка, — похитала головою подруга. — І віриш у казки? У «хлопця, на якому тримається уся фірма»? Ну не будь же Буратіно у спідниці.
— А я повірила…
— Саме тому й помилилась.
