Уже підходила до дому, коли в сумці задзвонив телефон. Дістала його й відповіла братові.
— Привіт, Тоцьку, — без вагань назвала його дитячим ім’ям, хоча він давно виріс і став на голову вищим за мене.
— Ти ж не забула, що мама через тиждень святкує день народження? Ювілей, до речі, — нагадав він.
Я справді забула, але відповіла:
— Ні, не забула. А ти вже купив подарунок?
— Саме через це й дзвоню. Давай зустрінемось, обговоримо.
— Давай. Зайдеш до мене? Чи зустрінемось у перерві в нашій кав’ярні? — запропонувала я.
— Домовились. О пів на першу чекатиму на тебе. Передзвоню, якщо що, добре? До завтра.
І Андрійко відключився.
Я його обожнюю, свого молодшого брата. Він — найближча для мене людина. Не мати, а саме він. Зараз мені страшно згадувати, що колись я хотіла його вбити. Досі не покидає почуття провини, особливо коли бачу його. І сорому. Ніколи б не пробачила собі. А тоді…
***
Мої майбутні батьки знайомилися в університеті й не могли провести дня один без одного. Мати мешкала з батьками, а майбутній тато — у гуртожитку. Єдиний вихід для закоханих — одружитися. Про що вони й повідомили маминих батьків. Зітхання, сльози, умовляння не поспішати — марно. Молоді були наполегливі, палко відстоювали своє право на кохання. Батькам нічого не лишалося, як здатися.
Характер у мами такий: що в голову вб’є — того й тримається. Вона переконала батьків провести скромне весілля, а заощаджені гроші витратити на оренду квартири. Не жити ж усім разом у дві кімнати.
Перший час після весілля молодята проводили увесь вільний час у ліжку. На заняття приходили невиспаними, змученими, але щасливими. Вони були певні, що їхнє кохання витримає будь-які випробування. Та й ніяких бід не передбачалося. Якими ж наївними вони були!
Сталося те, що й мало статися — мати завагітніла. Для обох це було несподіванкою, але першим викликом, який вони витримали гідно. До диплому лишався півтора курсу — нічого, подолають.
Мати стала капризною. Виснажував токсикоз, постійно хотілося спати. Запахи їжі викликали огиду, готувати вона не могла. Батько все частіше залишався вечорами в гуртожитку з однокурсниками. Почалися сварки. Але молоді швидко мирилися, тим більше коли токсикоз минув, і мати знову почала готувати.
Після мого народження настала пора вічного недосипання й втоми, а навчання ніхто не скасовував. Бабуся з дідом чергували відпустки, щоб доглядати за мною й дати мамі можливість закінчити університет. Вона часто тікала з пар, бо через застої молока боліли груди.
Її втома й напруга передавалися й мені. Мабуть, тому я постійно плакала й засинала лише на руках. Батьки з радістю залишали мене комусь і бігли до університету, щоб передохнути, а якщо пощастить — і поспати на лекціях.
З часом у кохання закралися побут і втома. Вони почали помічати недоліки один в одного, висловлювати претензії, рахувати, хто що зробив чи не зробив. Через недосипання й роздратування сварки спалахСварки розгоралися щоразу через дрібниці, але найважчим випробуванням став день, коли батько, не витримавши, пішов із нашого життя назавжди.
