Молодою дівчиною прийшла працювати Олеся секретаркою у будівельне управління. Не вдалося вступити до інституту після школи дуже хворів батько, а матері вже не було. Він сам виховував її, адже мати померла під час пологів. Зате в школі вона вивчала французьку. Їй дуже подобалася ця мова, вона відвідувала додаткові курси у старших класах, а потім ще й удосконалювала знання. Сподівалася, що знадобиться в житті.
**Безвідплатне і таємне кохання**
Коли Олеся вперше побачила свого начальника Ярослава Володимировича вранці, коли він увійшов до приймальні, ввічливо привітався, на мить зупинив погляд на новенькій та пройшов до свого кабінету, вона завмерла.
«Невже» збентежено подумала вона. «Який гарний чоловік.» А потім злякалася власних думок. «Але ж він мій начальник, старший за мене і одружений.»
Це був чоловік років сорока, статний, з бархатним голосом, блакитними очима й чарівною усмішкою. Ярослав Володимирович викликав її до кабінету, дав якісь вказівки, а вона дивилася йому у вічі, в яких тонула, насолоджувалася його голосом, але, опанувавши себе, лише кивнула.
Вискочивши з кабінету, вона впала на стілець, ледве переводячи дух.
«Ні, так не можна. Я прийшла працювати. Він одружений, і всі кажуть, що дуже любить свою дружину Марічку.»
Так і було. Ярослав Володимирович не бачив нікого, крім своєї Марічки. Дітей у них не було, але кохання було взаємним. Жінки-колеги перешіптувалися.
«Що знайшов у тій сірій миші наш начальник? Дружина йому не красуня, одягається просто. Дітей не народила. А він справжній мужчина.»
У чомусь вони були праві. Марічка була звичайною жінкою, носила прості речі, і поруч із чоловіком виглядала, мяко кажучи, непоказно. Але для нього вона була єдиною. У цьому всі переконалися після численних спроб його зачарувати. Але він залишався холодним, байдужим, не реагував.
Олеся слухала ці розмови й мовчки любила Ярослава Володимировича. У думках вона уявляла, як одного дня він помітить її і зрозуміє, як вона його кохає.
«Ми обовязково будемо разом, і я народу йому дітей. Я не хочу руйнувати його сімю, але можу подарувати йому дитину. Боже, як же я його люблю!» такі кришталеві мрі
