Молодою дівчиною прийшла працювати Оксана секретаркою до будівельного управління. Не вдалося вступити після школи дуже хворів батько, а мами вже не було. Він сам її виховував, мати померла при пологах. Зате в школі вона вивчала французьку. Дуже подобалась їй ця мова, в старших класах ходила на додаткові курси, а потім ще вдосконалювала знання. Сподівалася, що знадобиться.
**Безвідплатне і таємне кохання**
Коли Оксана вперше побачила свого шефа Богдана Васильовича вранці він увійшов до приймальні, ввічливо привітався, на мить зупинив погляд на новенькій і пройшов у свій кабінет вона заціпеніла.
“Оце так збентежено подумала вона. Який гарний чоловік” а потім спамяталася. “Ой, що це я? Богдан Васильович мій начальник, старший за мене й одружений.”
Це був чоловік років сорока, гарний, стрункий, з оксамитовим голосом, блакитними очима й чарівною усмішкою. Він викликав її до кабінету, дав якісь вказівки, а вона дивилася йому в очі, в яких потонула, насолоджувалася його голосом, але, опамятавшись, кивнула.
Вискочивши з кабінету, вона плюхнулася на стілець і поступово прийшла до тями.
“Ні, так не можна. Я прийшла працювати. Шеф одружений, і всі кажуть, що дуже любить дружину Марійку.”
Богдан Васильович справді був одружений, і крім своєї Марійки нікого навколо не бачив. Дітей у них не було, але він її обожнював, і кохання було взаємним. Жінки-колеги пліткували.
“Що наш шеф знайшов у цій сірій мишці? Дружина йому зовсім не красуня, одягається без смаку. Дітей не народила. А він красен!”
У чомусь вони були праві. Марійка була звичайною жінкою, одягалася просто й на тлі чоловіка виглядала, мяко кажучи, не дуже. Але для нього, крім неї, інших жінок не існувало. У цьому всі переконалися після численних спроб затягнути, привабити чи спокусити шефа. Але він залишався камяним, байдужим, ніяк не реагував.
Оксана слухала всі пересуди колег і тихо любила Богдана Васильовича. У думках уявляла, що одного дня він помітить її й зрозуміє, як сильно вона його кохає.
“Ми обовязково будемо разом, і я народу йому дітей. Звісно, я не хочу руйнувати його сімю, але просто можу народити від нього дитину. Господи, як же я його люблю!” такі кришталеві мрії переслідували її.
Богдан Васильович став для Оксани єдиною й нездійсненною мрією. А він нічого навколо не помічав, ставився до неї як до гарної працівниці, яка чудово виконує обовязки. Хоча одного разу все ж подарував їй квіти але це був її день народження. А вона після цього стала ще щасливішою все-таки подарував
**Випадкова зустріч**
З тих пір минуло двадцять років. І ось сьогодні Оксана випадково зустріла його на вулиці й спочатку не впізнала. Сивий, ішов, шаркаючи старческою ходою. Від колишнього красеня нічого не лишилося. Найбільше на світі їй хотілося, щоб він дізнався її. Серце билося шалено, у роті пересохло, ноги деревяніли, а він навіть не помітив її, тихо йшов далі.
Вона хотіла наздогнати, пригорнутися й сказати, що досі його любить, але не зрушила з місця. Дивилася вслід і не помічала, що говорить вголос:
“Господи, що з ним сталося? Невже він заслужив таке?”
“Він з тих пір, як поховав дружину Марійку, зовсім опустився, хоча минуло всього два роки. Важко йому, ой як важко”, почула Оксана голос і побачила бабусю. “Це мій сусід, іноді допомагаю йому. Живе один і пенсію пропиває. Хай би хоч трохи протверезів, але він не може себе стримати. А вік ще не старий шістдесят два.”
Оксана дуже переживала, і бабуся помітила:
“А ти, доню, йому хто?”
“Ніхто”, зітхнула вона і пішла далі.
Весь день ця зустріч не виходила з голови. Не могла заснути, лежала з заплющеними очима, а моменти життя, наче у кіно, миготіли перед нею. У мить перевернулося все. Єдина любов повернулася. Він був у неї єдиним і коханим.
**Щаслива відрядження до Франції**
Майже три роки Оксана працювала секретаркою Богдана Васильовича, ніколи й нічим не видавала своїх почуттів. Любила тихо й безнадійно. А одного разу він їй сказав:
“Оксано, у нас з тобою відрядження до Франції. Як я зрозумів, ти досконало володієш французькою. У нас будуть переговори, а я ж нічого не розумію. Тож готуйся.”
Він навіть не уявляв, як зраділа Оксана, не знав, як нестримно тріпотіло її серце. А вона думала, що буде наодинці поруч із коханим.
Переговори пройшли вдало, і перед поверненням додому Богдан Васильович запропонував:
“Давай, Оксано, відзначимо наші успішні переговори в ресторані. Ти молодець, чудово впоралася.”
У ресторані сиділи довго. Богдан Васильович напи
