Заради своїх дітей Марія Іванівна повністю відмовилась від свого життя. В усьому собі відмовляла, не купувала для себе взагалі ніяких речей, ніде не відпочивала, жодної копійчини на себе не витрачала, щоб зекономити для дітей. Вона навіть перестала зустрічатись із друзями… А якщо знайомі починали говорити їй, що жити лише заради дітей неправильно, вона й слухати цього не хотіла, просто йшла геть і від таких розмов. І від людей, що ці розмови заводили.
Зараз їй вже 66, вона прикута до ліжка, але дітей поряд немає.
Чоловік Марії Іванівни загинув на роботі в нещасному випадку багато років тому назад, коли діти були ще маленькими. І жінці довелося досить тяжко житті. Спочатку зібрати себе по шматочках від горя, а потім роки потрачені на безкінечну роботу, щоб мати змогу прокормити та виховати дітей. Вона знаходила в собі сили заради дітей, зранечку бігла на роботу, повертаючись вечері додому, швиденько кормила дітей і бралась за дистанційну роботу, вже вдома, на яку було потрачено незліченні вечори, непроведені з дітьми. Вона старалась зробити все, що в її силах, лишень би її діти ні в чому не були обділені. Так пройшло її життя. Вона змогла сама виростити дітей, дати їм хорошу вищу освіту та ще купити по квартирі. Дуже рідко їй допомагали батьки, забираючи дітей з дитячого садка або забираючи до себе, коли ті хворіли. Все інше вона тримала на собі. Ця жінка мала в собі якусь шалену енергію, що не давала їй опустити руки.
Коли з’явились внуки, Марія Іванівна продовжувала своє життя в такому ж ритмі, вона забирала внуків до себе, приглядала за ними, купувала різні подарунки. І ніколи подумати не могла б, що на старість залишиться самотньою. ЇЇ життя вирувало різними барвами, то ж природно, що на такі думки в неї просто не вистачало часу. Роздуми про щось погане були їй непритаманні. Тому і не бачила вона того, що між її дітьми давно немає теплих стосунків, що між ними стоїть холодна стіна.
Те життя, яке проживала Марія, не давало їй часу слідкувати за собою. Часто було відсутнє повноцінне харчування, постійно бракувало часу, щоб слідкувати за здоров’ям, не говорячи вже про тіло, душевний спокій чи відпочинок. І ще з молодих років Марія Іванівна мала проблеми з ногами, причиною яких теж стала безперервна робота і постійний поспіх.
Одного разу вона прокинулась від нестерпної б0лі в ногах, і просто не змогла підвестись з ліжка. Потягнулась за телефоном, набрала номер сина – той відхилив виклик, донька взагалі не підійшла до телефону. І тоді жінці стало по-справжньому cтpaшно. Зібравши до купи всі свої сили, Марія Іванівна на четвертинках змогла дістатись аж до вхідних дверей своєї квартири, почала голосно в них гримати та навіть вдалося відкрити дверний замок. На щастя сусідка, почувши шум, прибігла на допомогу, не зволікаючи викликала швидку… Швидкі дії сусідки стали рятівними для Марії Іванівни. Це були тромби! Жінку госпіталізували, діагноз її ніг потребував операційного втручання, але через хронічні захворювання і патології, операцію довелося скасувати. А без цього Марія Іванівна не могла надалі жити повноцінним життям.
Вона просто пройшла курс лікування, після чого її відправили додому, приписавши лежачий режим. Поки Марія знаходилась в лікарні, діти навідали її лише один раз. А по поверненню додому, теж приїхали одноразово і відразу повідомили, щоб та шукала для себе сиділку. Няньчитись з нею ніхто не збирався, в доньки навчання та робота, сина теж робота та сім’я. Старенька хвора мама виявилась нікому з дітей непотрібною.
В пошуку доглядальниці допомагала та сама сусідка, що свого часу і врятувала Марію Іванівну. Вона розклеїла оголошення по сусідніх вулицях. Але ніхто не відгукнувся. Тоді сусідка запропонувала себе в ролі доглядальниці. Це теж була мама-одиначка з двома дітьми, як і Марія Іванівна свого часу. Майже вся пенсія Марії оплачувалась за послуги доглядальниці, а зібраними за роки заощадженнями, жінка платила за комунальні послуги. Діти жодного разу не приходили. Навіть на День Народження ніхто не навідався. Ось такі бувають діти. Невдячні діти. А жінка заради них згубила своє здоров’я, свою молодість. Старалась дати їм якомога більше матеріального, але не подбала про їх моральність та людяність. Не слухала порад знайомих. І завжди ставила своїх дітей вище за все. От вони й дістались тієї висоти, звідки вже не видно ні стареньких батьків, ні елементарного обов’язку.