Ми з чоловіком одружилися рано, і вже у двадцять років я народила донечку. Жили ми добре, любили свою Світланку, пилинки з неї здували. Навіть не думали, що в п’ятнадцять років наша донька круто змінить своє життя, і наше теж.
Світлана вчилася добре, малювала. Староста класу. Ми гордилися розумницею. В п’ятнадцять років донька з радістю повідомила, що познайомилася з хлопцем. У нас так ведеться, ніяких таємниць. Світлана все нам розповідає, ділиться, питається поради.
Привела вона того хлопця для знайомства. Коли ми поглянули на нього, відразу вирішили, не буде донька з таким зустрічатися. Стоїть якийсь хуліган, ще й пл яшка п ива в руці. Ми відразу сказали, що донька з ним не піде. Спочатку Світлана розплакалася, а потім проявила характер. Мабуть, у той момент ми почали втрачати дочку. Якось по другому нам із чоловіком потрібно було діяти. А ми навідріз заборонили зустрічатися.
Дочка сказала, що це її життя, і вона буде поступати так, як сама вважатиме правильним. Від тих пір Світлана стала пропускати школу, погано вчитися. Ми не впізнавали свою дочку. Ні сльози, ні умовляння не діяли. А одного разу зовсім не прийшла додому. Шукали її кругом, у подруг, в лікарні, в поліцію заяву написали. Але не знайшли. Дні наші з чоловіком стали похмурі. Жили надією, що донька одумається і прийде додому.
Згодом випадково дізналися, що Світлана народила сина, і кинула в пологовому. Якраз в той час народжувала донька подруги, і впізнала її. Ми з чоловіком поспішили в пологовий, але доньки там не було. Виявляється народила вона ще місяць назад, а хлопчика відправили в будинок маляти. Ми обурювалися, чому нам не повідомили? Виявилося, що народжувала під чужим прізвищем.
Нам багато прийшлося пережити всього, щоб забрати свого онука з будинку маляти. Почали збирати документи, що підтверджують спорідненість. В цей час я влаштувалася на роботу в будинок маляти. Не могла спокійно дивитися, скільки кинутих діток. Хотілося дати їм крихітку тепла. А згодом, через роки стала завідувачкою будинку.
Онук живе з нами, дуже хороший хлопчик. Помилку, яку зробили зі Світланою в її перехідний вік, не повторили. Терпеливо пояснювали життєві ситуації.
Світлана до нас не приїжджала жодного разу. Через знайомих дізналися, що живе в столиці. Як живе і з ким, невідомо.
Нещодавно онук одружився. Вони з Ніною вирішили взяти під опіку дівчинку, яку побачили в нашому будинку маляти. Я не проти, тільки підтримую. Іще одна дитина ростиме в сім’ї.
Така непроста історія нашого життя.
