Ми живемо з моїм чоловіком уже 5 років. Наразі я вагітна на шостому місяці. Ще працюю, але незабаром піду в декретну відпустку. У нас не дуже багато з чоловіком грошей, тому живемо у квартирі, яку подарували моєму чоловікові батьки. Вона однокімнатна, місця майже немає. Не знаю як будемо жити, коли народиться ще й дитина.
Але нещодавно до нас приїхала мама чоловіка, моя свекруха з сиH цем під оком. Виявилося, що її вд _арив чоловік, мого чоловіка тато. Нам було її дуже шкода і звісно, що ми її взяли пожити до себе. Як пізніше дізналася, то таке у неї було все сумісне життя з чоловіком. А коли вона почала роздягатися, щоб лягати спати, ми побачили синці не тільки на обличчі, а й по всьому тілу. Ми з чоловіком благали її написати заяву до поліції та посадити цього покидька за таке, але свекруха сказала лише, що тільки з ним розведеться, а подавати заяву до поліції не буде. Для мене це було дуже дивно, адже навіщо вона терпіла все життя. Можна було одразу розвестися і не псувати собі подальше життя, але моя свекруха цього чомусь не зробила.
Та найбільшим шоком для мене було те, що вона переїхала до нас назавжди. Як виявилося, що ця квартира, в якій ми проживаємо належить свекрусі, а та двокімнатна, яку вони зі свекром купили у шлюбі, повністю його, і він після розлучення забирає собі ту велику квартиру, а жінку свою залишає у малій. Я повністю її розумію як жінка, виганяти через це не хочу, але й жити у такій атмосфері також проти. Тому що моя свекруха постійно сидить перед телевізором та дивиться свої серіали, майже ні в чому мені не допомагає, а лише навпаки влаштовує безлад.
У квартирі всього 20 квадратних метрів і в ній дуже швидко з’являється сміття. А вона ще й докидає. Як тільки перевдягатися, то речі свої розкидає, у шафу ніколи не покладе, як чаю поп’є біля телевізора на дивані, то обов’язково залишить чашку поруч та обгортки від цукерок. А як справа доходить до прибирання, то цим займаюся тільки я. І мене зовсім не шкода, хоча я й на шостому місяці вагітності. Спочатку, перших тижнів два я мовчки це робила та терпіла, а зараз вже почала говорити чоловікові, що мені важко і я так довго не потерплю. Не можу я одна справлятися з хатніми справами. На що мені чоловік відповів, що мама буде жити завжди з нами, а коли я народжу дитину, то буде мені допомагати з нею і буде завжди поруч.
Але мені не потрібна допомога, я зможу справитися зі своєю дитиною одна, тим паче, що його мама буде не помічницею, а другою дитиною, за якою також необхідно буде прибирати та доглядати. Вже останнім часом, я сиджу вночі та розмірковую як вийти мені з цієї ситуації, яка склалася у нас. Можливо орендувати квартиру та жити там, але це дуже дорого, та й мені не дуже хотілося, до цієї квартири я звикла і вона мені дуже подобається. І маму чоловіка я також вигнати з квартири не можу, адже я її поважаю, та це і її квартира також, у мене не вистачить сміливості їй таке сказати.
Зараз ми живемо у незрозумілих умовах та як вчинити далі, щоб було всім добре також не знаємо. Сподіваємося, що в найближчий час ми вирішимо як вийти нам з цієї ситуації і жити нормально, щоб всіх влаштовувало.
