Нещодавно мене ледве не виперли з квартири мої рідні діти. Молодша донька сказала, що я можу переїхати жити на дачу.
Після того, як Олег нас покинув, мені було дуже важко. На моїх руках залишилося двоє дітей: старший син Антон на молодша донька Соломія. На той момент Антон ходив до школи, а Соломія – до дитячого садочка. Олег платив мінімальні аліменти, дітей до себе не забирав на вихідні, бо сам він поїхав працювати за кордон.
У мене не було батьків, від них залишився невеличкий будиночок у селі, я приїжджала туди лише для того, щоб посадити город та зібрати урожай.
Мені довелося важко працювати, я брала додаткові години на роботі, бо грошей нам не вистачало. Бувало й таке, що Антон забирав з дитячого садочка Соломію та вони сиділи самі вдома аж поки я не прийду з роботи. Я дуже вдячна сину за те, що він мене так виручав. Замість того, щоб гуляти з однолітками, він дивився за молодшою сестричкою. Час йшов, мене підвищили та грошей стало більше. Я вже змогла відкласти на навчання дітям, трішки додав Олег. Діти вивчилися та стали працювати. З того часу мені стало набагато легше.
Тоді ми проживали у двокімнатній квартирі. У Атона була окрема кімната, а Соломія жила зі мною у вітальні. Ця кімната була більшою та ми обладнали для неї власний куточок. Так що ніхто не почував себе обділеним.
Невдовзі Антон привів додому свою наречену знайомитися. Я дуже зраділа за нього та схвалила його вибір. Дівчина мені дуже сподобалася. Вже була пізня пора, а син з майбутньою невісткою не збиралися нікуди йти. Я запитала у сина чи піде він проводити свою дівчину, на що він відповів, що Катерина залишиться жити з нами. Мені стало дуже неприємно від того, що Антон навіть не запитав у мене дозволу чи можна їй тут жити. Але я людина не конфліктна та просто запитала як довго вона в нас житиме. Син відповів, що він вже збирає гроші на власне житло та вони тут тимчасово. Це мене тішило. Деякий час я була згодна потерпіти.
Згодом Соломія вирішила теж влаштувати своє особисте життя та привела до нас знайомитися свого хлопця. Я відвела її на кухню, бо моє серце передчувало щось недобре.
– Тільки не кажи, що він житиме з нами, вдруге я цього не винесу, – сказала я доньці, надіючись, що цього не станеться.
– А що? Антону можна, а мені – ні? Я теж твоя дитина.
Тоді я покликала на розмову сина:
– Антон, ти казав, що збираєш гроші на житло, як справа просувається? Якщо тобі не вистачає грошей на перший внесок, то я можу тобі додати. Бачиш, Соломія зібралася теж тут жити разом із своїм нареченим.
Це дуже здивувало Антона та він сказав:
– У мене немає навіть половини потрібної суми, я думав, що ти вже змирилася з тим, що ми живемо з тобою.
– Так, цікаво. Соломіє, уявімо, що твій наречений переїде до нас, де ж тоді жити мені?
– На дачі, – спокійно відповіла Соломія.
Ця нахабність просто вивела мене з рівноваги та я сказала:
– Цього не буде, твій наречений сьогодні йде додому, а ти, Антоне, впродовж місяця повинен знайти вам з Катериною нове житло. Ви мої діти та я вас люблю, але вилазити собі на голову не дам. Соломіє, якщо ти хочеш заміж, те ж саме й тебе стосується.
Ми повернулися в кімнату, в якій сиділи Катерина та наречений Соломій, вони були дуже перелякані. Застілля було завершено та в усіх був поганий настрій крім мене.
