Мені дивно чому люди народжують дітей, якщо знають, що піклуватися про них не будуть?
Нещодавно мені в соцмережі написала моя двоюрідна сестра. Ми з Поліною ніколи не були близькі, а тут раптом така цікавість до мене. Перед тим вона активно писала коментарі під моїми постами, ставила вподобайки під фотографіями. Я відразу зрозумів, що це не просто так та вона скоро почне мене про щось просити.
Поліна зайшла здалеку. Запитала мене про те як моя дружина та діти. А потім я запитав для годиться про її справи. Поліна сказала, що вони з чоловіком хочуть поїхати за кордон на заробітки, але поки не можуть цього зробити, бо у них мала дитина. Їх сину два роки та він часто хворіє, через те не може ходити в садочок.
Я відразу зрозумів до чого вона хилить та знаю, що робити в таких випадках. “І що ти збираєшся робити?” – запитав я у сестри. Поліна почала бідкатися що їй немає на кого покластися, її батьки вже на пенсії та не мають здоров’я, щоб дивитися за дітьми. От якби хтось з родичів, у кого вже є діти та досвід роботи з ними, погодився приглянути за їх сином…
Зрозуміло, що Поліна натякала на нас з дружиною, але я й далі вирішив грати у свою гру. “А ти вже маєш когось на увазі?” – знову запитав я у сестри. “Ну, а ти б не зміг мені допомогти? У вас з дружиною двоє дітей, ви знаєте як за ними доглядати”. Я просто відмовив не пояснюючи нічого.
Тобто як виходить: моя дружина повинна залишатися вдома, дивитися за трьома дітьми, а вони будуть заробляти гроші? Поліна писала, що хлопчик часто хворіє. Та що ж вони за батьки такі, що залишають хворого хлопчика на незнайомих йому людей? А якщо з ним щось станеться? Хто буде за це відповідати? Звичайно що ми. Ні, ми на таке нізащо не погодимось.
Ми своїх дітей виховували самі. На допомогу батьків не сподівалися, бо вони живуть від нас далеко та й здоров’я у них вже не те. Так чому ми повинні звалювати на себе таку важку ношу? Ніхто з них не запропонував свою допомогу коли нам було важко з дітьми. У нас теж були проблеми з грошима. Не вистачало коштів до зарплати. Зараз ми обоє з дружиною працюємо та нарешті наші фінансові справи в порядку. Якщо ми й візьмемо на себе відповідальність за сина Поліни, то вони ж не будуть нам за це доплачувати. Та чому їм конче потрібно їхати удвох? Хай чоловік Поліни їде, а вона хай займається дитиною.
Через деякий час мені зателефонувала мама та почала звинувачувати мене у тому, що я не підтримую родинних зв’язків.
– Яких ще родинних зв’язків? Ми з Поліною бачилися останнього разу коли вона ще на горщик ходила. А тепер вона з’явилася тоді, коли їй щось потрібно. Якщо ти так за них хвилюєшся, то сама займайся тією дитиною. Що? Не хочеш? От і я не хочу теж, – сказав я мамі.
– Тепер сестра зі мною не розмовляє через твою відмову.
– Я в цьому не винен. Це ваші з нею справи. Ми самі займалися своїми дітьми та ні в кого не просили допомоги. Так що тепер хай дадуть нам спокій.
Поліна перестала писати солодкі коментарі під моїми постами. А мені від цього не холодно, не гаряче. Якось обійдуся. А як би ви вчинили на моєму місці?
