З Максимом одружені вже три роки. Між нами є почуття. Ми добре лагодимо. Наразі я чекаю на дитину. Ще не знаю, хто буде – хлопчик чи дівчинка. Але це не важливо. Головне, щоб маля було здоровим.
Нещодавно мій чоловік повідомив мені не зовсім радісну новину – до нас переїжджає жити його мама. Вона все життя погано ладить з чоловіком. І ось межа терпіння закінчилася. Вона подала на розлучення. На період судової тяганини свекруха вирішила пожити з нами.
Максим вважає, що це на краще. Адже в нас скоро появиться дитина, за котрою треба доглядати. Зайві руки не будуть зайвими. Крім того мама любить куховарити.
Я змовчала на його аргументи – не хотіла образити Максима. Проте вважаю, що я здатна справитися з обов’язками мами і дружини сама. Мені так навіть цікавіше і приємніше – турбуватися про когось.
Свекруха переїхала до нас вже наступного дня. Одразу розпорядилася, де вона спатиме і ознайомила з власним режимом дня.
Вона багато часу проводила на кухні. Готувала вареники, пельмені, пекла пиріжки, млинці. Це була не моя кухня. Я не вживала так багато мучного. Тим паче чоловік мав схильність до набрання зайвих кілограмів, і ми сиділи на салатах і овочевих супах. Ми любили таку кухню більше. Однак переконати свекруху було в тому годі. Вона все життя готувала борошняні страви.
Збігло ще кілька місяців. Максим сказав, що суд ухвалив рішення на користь батька – квартира. В якій жили батьки залишалася йому. А матері віддали ту. В якій ми зараз жили. За законом вона належала їй. У день весілля батьки Максима зробили нам такий подарунок -0 вручили ключі від квартири. Тепер нам доведеться жити разом.
Але мені важко зі свекрухою, яка завжди хоче, щоб її слово було зверху, бо вона старша і досвідченіша. Але це не завжди так.
Зауважила, що я стала більш дратівливою. У нас почали виникати суперечки між мною і чоловіком, що до того ніколи не спостерігалося.
Боюся, що мого терпіння на довго не вистачить і між нами почнуться конфлікти, що ніколи до добра не приводить.
