Нещодавно мій син повернувся до мене жити. А все це через Марину. Вона сказала, що у нього руки не з того місця ростуть. Який чоловік таке терпітиме? Валерій правильно зробив, що пішов.
Я завжди стояла горою за свого сина та відразу зателефонувала тій нахабі:
– Як ти могла сказати таке про мого сина? Думаєш такі як він на дорозі валяються? Такого як він більше ніде немає та якщо ти його втратиш, то нікого більше не знайдеш. Кому ти потрібна у свої тридцять років та ще й з такими вимогами до чоловіків?
Марина взагалі розум втратила. Валерій взяв її заміж та вона повинна за це ноги йому цілувати, а вона прискіпується до нього. Бачте він не зміг полагодити двері. Він їй що, столяр якийсь? Такого в університеті не навчають. Хай на себе дивиться. Валерій розповідав мені, що Марина годує його пельменями з магазину. От сама навіть ліпити пельмені не вміє, а від мого сина вимагає, щоб він лагодив все по дому.
Не для того він одружувався, щоб займатися важкою фізичною роботою. От син поживе у мене поки Марина не сама прийде миритися. А вона прийде, прибіжить, як миленька, я знаю. От тоді ми подумаємо пробачати її чи ні.
