Нещодавно нас з чоловіком син обізвав бідними та жадібними батьками та вже тиждень з нами не спілкується. Приходить з роботи закривається у кімнаті та до ранку не виходить.

Нещодавно нас з чоловіком син обізвав бідними та жадібними батьками та вже тиждень з нами не спілкується. Приходить з роботи закривається у кімнаті та до ранку не виходить.

Взагалі ми з чоловіком виховували нашого Андрія найкращим чином. У нього було все, про що тільки може мріяти дитина: найкращі іграшки, часті походи до ігрових кімнат, купа солодощів та все інше. Ніколи ні в чому не відмовляли. Хотів наш синок привести додому друзів, ми дозволяли, а самі йшли кудись гуляти або зачинялися у своїй кімнаті та тихенько сиділи, щоб не заважати молоді гарно проводити час.

Також ми дали змогу Андрію отримати вищу освіту. На бюджет він не зміг вступити, тому цілих п’ять років ми з татом оплачували навчання коханому синочку у найкращому вищому навчальному закладі нашої країни. Робили все для того, щоб життя Андрія склалося якнайкраще. Ніколи не жаліли коштів на нього, навіть одежу купляли фірмову, щоб тільки сину подобалося. Іноді приходилося собі у чомусь відмовити, щоб придбати сину те, що він бажає.

І ось наш коханий син закінчив навчатися і влаштувався на дуже гарну роботу у престижній компанії. Через деякий час підвищили його на посаду керівника і звісно отримувати він став більше.

І тут одного вечора, коли ми з татком пили чай на кухні, прийшов до нас синок і сказав нам, що йому набридло довго добиратися маршруткою до роботи, то ми маємо купити новий автомобіль.

Ми з чоловіком були дуже сильно шоковані від таких слів нашого сина. Я його звичайно дуже люблю, але вважаю, що ми не повинні купувати йому автомобіль. Тим більше у нас немає таких великих грошей. І взагалі, Андрій вже давно сам працює і заробляє гарні гроші, тому в змозі трохи відкласти й згодом придбати бажане авто. Ми й так з татом цілих п’ять років платили за його навчання. За які кошти нам купувати йому ту машину?

Тим паче Андрій живе з нами, продукти він не купує, за квартиру не платить. Хоча в його віці можна вже було окремо жити, наймати квартиру та влаштовувати своє особисте життя. Але ні, він вважає, що саме ми повинні придбати йому цю забаганку. А після відмови зі сторони нас з татом він дуже сильно почав на нас кричати, навіть ображати, а потім розвернувся і пішов до своєї кімнати. З того часу минув вже тиждень, а він все з нами не говорить.]

Звісно мені дуже прикро на душі, що стільки років ми все для Андрія робили, а в кінці замість слів подяки почули лише образливі та неправдиві слова у нашу сторону.