Коли ми одружилися з Анною, то вже жили разом. Винаймали квартиру, сплачували. Обоє працювали, тому грошей вистачало на прожиття. Правда, домовилися відкладати на майбутню квартиру. Виходили зовсім мізерні суми заощаджувати. Та ми з дружиною не відчаювалися. В нас все життя попереду, встигнемо.
Нещодавно прийшла теща і стала умовляти, щоб ми перейшли жити до них. Молодший брат Анни пішов жити в гуртожиток, якомога далі від маминого контролю. Залишилися батьки одні в трикімнатній квартирі. А так і з комунальними будемо допомагати сплачувати, і заощадимо більше. Анна відразу зраділа маминій пропозиції, а я сумнівався. Щось мені підказувало не поспішати. Та дружина вже складала речі, і я не став наполягати залишитися.
А вже зовсім скоро пожалів, що не прислухався до себе. Спочатку все було добре. Наполовину сплачували комунальні, на продукти складалися порівну. В нас окрема кімната, без дозволу туди ніхто не заходить. Через місяць почав навідуватися брат Анни. Він приходив додому, то йому не заборониш. Але з холодильника з’їдалося все смачне, що було там. Якщо любить добре поїсти, то нехай скидається на продукти, я ж не проти.
Та коли одного разу побачив на ньому свій светр, який взяв без дозволу, не став мовчати. Висловив усе, що думаю про їхню сім’ю. Теща оправдовувалася, що він її син, і вона не може з нього вимагати гроші на харчі. А як же ми з дружиною? Виходить із нас можна вимагати? Непроста ситуація склалася, мабуть, знову прийдеться іти на квартиру.
