Скільки себе пам’ятає Віталій, жили вони удвох із мамою. Вона говорила, що тато пішов від них, коли сину виповнилося два роки. Хоч до того дуже любив хлопчика. Причину, через яку він пішов, Вікторія не говорила. Але від тих пір Віталій тата не бачив. Тільки по світлині знає, що то він. З мамою живуть дружно. Син розповідає все, що сталося за день, про дівчат, хлопців. Мама уважно слухає, не перебиваючи. Інколи дає слушну пораду.
Коли Віталію виповнилося одинадцять років, Вікторія привела в дім чоловіка.
– Познайомся сину, це Антон. Відтепер він буде жити з нами.
– А я?
– А що ти, синку. Всі разом жити будемо.
Антон лише посміхався, але цікавості до хлопця не проявляв. А мама заглядала у вічі чоловіку, на Віталія не звертала уваги. Хлопець чекав, коли мама почне розмовляти з ним як раніше. Але того не сталося. Наразі вся її увага прикута до Антона. Тільки його бачила перед собою. Антон же до Віталія ставився з прохолодою. Вірніше, зовсім не помічав малого. Коли перший від Вікторії прийде додому, сідає вечеряти, хлопця не зве до столу.
Мама перестала звертати увагу на сина. Виріс з одягу, вона не бачить. В школі вчителька звернула її увагу, що Віталій ходить у замалому для нього костюмі. Тоді купила обновку. Давно перестала говорити з сином на різні теми. Коли вони з Антоном вдома, закриються в кімнаті й сидять. Віталій наданий сам собі. Хлопець перестав чекати від мами уваги, хоч не розумів, чому так сталося.
А Вікторія щаслива. Нарешті з нею чоловік, який кохає її. А те, що сина не признає, то пусте. Скоро Віталій виросте і поїде вчитися, не заважатиме їхньому щастю. Адже в них є таємниця, яку хлопцю поки що не говорили. Жінка вагітна. Якраз Віталій закінчує школу, а вона народить маля. Добре все складається.
Коли Вікторія сказала сину, що в нього буде братик чи сестричка, хлопець із серйозним виглядом запитав:
– Мамо, а ти мене більше не любиш?
– Ну чому, люблю. Просто дитина займатиме весь мій час, і тобі прийдеться допомагати мені.
– Не прийдеться, після закінчення школи їду вступати в інститут і там залишуся працювати.
– От і добре. А то я не буду працювати, гроші давати тобі нікому, сам заробляти будеш.
Та розмова не принесла полегшення Віталію. Але дійсно, відразу після школи поїхав у інше місто, і додому не навідувався. А у Вікторії народилася дівчинка Аліса. Вони з чоловіком не відходять від ліжечка дівчинки. Про Віталія мама згадує не часто. Не до нього, турботи навколо донечки.
Минуло десять років. Віталій одружений, має двох синів. За всі ці роки до мами не приїжджав жодного разу. Все сам добивався в житті. Та батьки дружини допомагали. Тільки там він почувався людиною, яку люблять і турбуються про нього. Своїх тестя і тещу Віталій називає татом і мамою. Говорить, що коли потрапив у їхню сім’ю, відчув підтримку, якої до цього часу не знав.
Нещодавно телефонувала мама, просила, щоб приїхав.
– Для чого я тобі потрібен?
– Синку, приїдь. Антон пішов до іншої, залишив нас з Алісою. Мені так погано. Приїжджай, поговоримо як раніше, пам’ятаєш?
– Пам’ятаю. Тільки ти мамо, не помітила, як мені погано жилося, коли ти привела того Антона. Не говорила зі мною. Про що наразі розмовляти? Ми не бачились десять років, і тобі весь цей час байдуже було до мене. Не приїду.
– Синкууууууууууууу.
Віталій поклав слухавку.
