Нещодавно я почав зустрічатися з однією прекрасною дівчиною. І все у нас у відносинах було добре. Ми просто не могли надихатися один одним, постійно ходили гуляли, проводили час разом, їздили на всілякі відпочинки на природу чи на море. І нещодавно я запропонував їй жити разом. Адже ми вже не маленькі діти й час створювати родину.
Але була одна неприємність, яка мені дуже не подобалося. У моєї коханої є син від першого чоловіка. Я його ніколи не прийму, це я сказав ще в той час, коли вона мені розповіла, що має сина. Я дуже хочу своїх дітей, але чужого я не буду ніколи виховувати. У нього є свій батько, який повинен його забезпечувати, виховувати та приділяти багато уваги. Зі мною погоджується вся моя родина, але не тільки моя кохана дівчина. Вона говорить, що я повинен прийняти її сина та полюбити його як свого. Але ж я не можу переступити через себе та змусити себе любити чужу дитину.
Я і так створив йому всі необхідні умови для комфортного життя. У своїй квартирі виділив йому кімнату, зробив там ремонт, купляю дуже багато нових іграшок, щоб тільки її сину було добре. І мені з моєю дівчиною дуже гарно і спокійно. Але зранку, коли ми прокидаємося, поніжитися в ліжку ми можемо тільки до того моменту, поки не прибіжить цей хлопець та не почне просто влаштовувати армагедон у квартирі. Я на це намагаюся спокійно реагувати, просто встаю з ліжка та йду на кухню робити каву.
Я бачу, що моя кохана дівчина приділяє дуже багато часу своєму синові, а не мені й почуття між нами починають погасати. А я цього дуже не хочу, бо її люблю. Але й приймати її сина я також не збираюся. І наразі я на роздоріжжі, зовсім не знаю як вчинити.
