Слухай, друже, хочу тобі розповісти одну історію, яка зі мною нещодавно сталася. Зустріла я якось знайому жінку, вона гуляла з півторарічною донечкою по вулиці, цілком у своїх думках, наче нікого й нічого навколо не бачить. Я покликала її по імені, інакше вона б зовсім повз пройшла. Спочатку обрадувалась, коли мене побачила, але потім знову на обличчі зявилась якась відчуженість чи байдужість. Я спитала, що трапилось, і вона поділилася зі мною всім, що в неї на душі.
З Олегом вони побралися з кохання весь період зустрічей був немов у казці, весь у зізнаннях і довгих прогулянках вечорами по Києву. Після весілля Олег, можна сказати, носив її на руках, і все будувалось на взаєморозумінні, хоча, як виявилось згодом, дороги у них різні.
Коли народилась їхня донечка, Марічка, усе змінилося. Олег відчув, що таке бути батьком, і це йому, чесно кажучи, не дуже сподобалося. Він працював з дому, а дитина, яка постійно плакала чи просила уваги, почала йому заважати. Зрозуміло, всі турботи про Марічку лягли на плечі дружини, та час від часу Олега теж діставало.
Він швидко усвідомив, що дружина зараз у декреті, і грошей у родині поменшало. Олег почав перекладати всю відповідальність за дитину на неї, ще й вимагав, щоб вона поверталась до роботи якнайшвидше, щоб хоча б хтось із бабусь сидів із Марічкою. Не вірив її словам, що бабусі не впораються з такою малою дитиною, наполягав, що потрібні додаткові гроші у родинний бюджет. Навіть дошкільні центри всі перепробував, аби тільки самому не сидіти з донькою. Відтоді він перестав давати їй гроші навіть на продукти ходив за покупками сам, бо нібито вважав, що вона витрачає зайвого й купує щось непотрібне.
Моя знайома стала частіше виходити на прогулянки з Марічкою ходили у сквер на Лукянівці або у дворі на майданчик, тільки б не бути вдома з чоловіком.
Вона довірливо спитала, що їй робити, але я нічого певного порадити не змогла. Розлучитись? Та ні, бо попри все вона таки любить Олега, та й не може уявити життя без нього. А ще вона хоче, щоб Марічка росла з обома батьками, не хоче руйнувати родину. І ще вона дуже втомлена від вічних звинувачень у тому, що не заробляє грошей, хоча це й не її вина зараз.
Попрощавшись, сказала їй кілька банальних слів: Тримайся, Все буде добре, обовязково все налагодиться. Дуже сподіваюсь, що так і буде.
