НЕСПОДІВАНА РАДІСТЬ
На кафедрі в університеті ніхто з колег не знав і не повірив би, що у Оксани Василівни чоловік затятий алкоголік. Це була її сумна таємниця і гірке лихо.
Оксана Василівна викладачка, доцент і завідувачка кафедри. На роботі її дуже цінували як фахівця. Вона мала бездоганну репутацію. Усі вважали Оксану сталою жінкою. У всіх сенсах. А як інакше? Чоловік часто зустрічав її біля входу в університет, щоб разом (під ручку) йти додому.
Оксано Василівно, яке ж ви щасливе! Чоловік у вас такий гарний, уважний, інтелігентний захоплювалися молодші колеги.
Ой, дівчатка, не заздріть! відгаловувалася Оксана.
Тільки вона одна знала, що витворяє її «інтелігент» вдома. Микола (чоловік) напивався до непритомності. Приходив, точніше, приповзав додому брудніший за бруд. Нічого людського в ньому тоді не залишалося. Ключем в замок влучити не міг, тому дзвонив, падав біля дверей і засинав мертвим сном. Оксана відчиняла, втягувала з примовками (лихо моє, коли ж ти напєшся, сил моїх нема) чоловіка в хату, накривала звичайним пледом (щоб не замерз) і поверталася до своєї дисертації. Спочатку кандидатської, потім докторської. Ще вона ставила літрову кружку води поряд інакше серед ночі він репетував на весь будинок:
Оксанко! Пи-и-ити!
Вранці Оксана, зібравшись на роботу, звично переступала через сплячого в коридорі чоловіка, виходила й зачиняла двері. Приходила в університет і сіяла розумне, добре, вічне. Таке могло тривати тиждень, місяць
А потім одного дня Микола, як ні в чому не бувало, стояв на сходах університету, чекаючи на дружину. Чистий, випрасуваний, усміхнений. Коли Оксана виходила після роботи в оточенні колег, він підбігав, цілував у щічку й питав:
Як день минув, Оксанко?
Нормально, Колю. Ходімо додому, зітхала вона.
І колеги з зітханням проводили поглядом цю милу пару.
«Пощастило Оксані Василівні з чоловіком»
Як тільки вони переступали поріг квартири, Оксана мовчала. Так вона мстила. Вона знала, що мовчання сильна зброя. Микола болісно не виносив цієї тиші. Хоча з роками звик. Він провожав дружину й тут же тікав «по справи». Пити не переставав.
Оксана й Микола були разом 28 років. Любов у них була справжня, ніжна і, здавалося, вічна. А потім вона розлетілася, як пух з подушки. І вже не зібрати її назад.
Спочатку вони довго не могли завести дитину. Оксана дуже переживала. Вважала сімю без дітей неповноцінною. Але згодом народився синко. Для неї він став сенсом життя.
Грошей не вистачало. Микола всі турботи переклав на дружину. А сам мав лише одну справу сховати горілку й потихеньку її випивати.
Оксана падала з ніг від клопотів і не відразу помітила, що чоловік знову пє. Їй було не до того. Тоді вона була молодою і наївною. Не знала життєвої мудрості А коли знаходила пляшку на балконі, дуже дивувалася.
Колю? Це ч Чиє це? питала вона, а Микола лише сміявся у відповідь.
