**Несподівана гостя**
У маленькому селі Вересень пахло свіжим хлібом, який Ганна Степанівна пекла у старій печі. Раптом у двері постукали, і затишна тиша розлетілася, як дим. Ганна витерла руки об фартух і побігла відчиняти.
— Мамо, знайомся, це Олена, моя наречена, — на порозі стояв її син Тарас, сяючи від щастя.
Ганна глянула на дівчину й завмерла, немов грім проминув. Олена була високою, майже під два метри, у короткій спідниці, на шаленій підбоці, з яскравим макіяжем і величезною сумкою в руках.
— Вітаю, — вимовила Ганна, намагаючись приховати шок. — Степане, йди сюди! — гукнула вона чоловіка. — Тарас нашу майбутню невістку привіз, знайомся!
Степан, шаркаючи капцями, вийшов у розтягнутій футболці. Побачивши Олену, він завмер із роззявленим ротом, наче побачив мавку.
— Здоровенькі були, — пробурмотів він і, зрозумівши, швиденько юркнув назад, щоб перевтілитися.
Ганна суворо глянула йому вслід. Коли син два дні тому сказав, що приїде не сам, вона зраділа. Тарасу вже за тридцять, час заводити родину. Вона уявляла собі скромну дівчину, може, з косою, у простій сукні. Але Олена? Такої Ганна не очікувала. Туфлі на шпильках, яскраві нігті, сумка, з якої стирчали пір’їни. Це був виклик усьому, до чого Ганна звикла.
— Заходь, Олено, — сказала вона, тримаючи себе в руках. — Степане, візьми сумку, що стоїш!
Степан, уже в чистій сорочці, підхопив багаж Олени і повів гостей у хату. Ганна, скориставшись моментом, прошепотіла синові:
— Тарасе, кого ти привіз? Що це за вбрання?
— Мамо, не починай, — засміявся Тарас. — Вона тільки зовні така. А всередині — золото, побачиш.
Ганна недовірливо хмикнула й, перехрестившись, сказала:
— Ой, Господи, охорони, от так сюрприз.
У хаті почався гармидер. Чоловіки щось шепотілися за столом, а Олена облаштувалась у кімнаті Ганни й Степана, розкладаючи свої речі. Ганна з подивом спостерігала, як із сумки з’являлися капелюхи з пір’ям, купальники, якісь блискучі шматочки.
— Що це? — брезгливо підняла вона двома пальцями щось схоже на мотузочки.
— Це білизна, — безтурботно відповіла Олена. — Хочете, подарую? У мене ще є.
— Ну вже дякую, — буркнула Ганна, відчуваючи, як кров ударає до обличчя. — А чому ти, власне, у нашій кімнаті розкладаєшся?
— У Тараса місця мало, а дядько Степан сказав, що ви не проти, — посміхнулася Олена.
— Дядько Степан, кажеш? — протягнула Ганна, кинувши погляд на чоловіка. — Ну-ну.
Вона схопила Степана за руку і вивела у двір.
— Ти що, з глузду з’їхав? Нашу кімнату віддав? На лаві спатимеш, гостинний ти мій! — шипіла вона.
У цю мить із хліва почулося мукання корови.
— Ой, Зірку не подоїла через вас! — схвильовано скрикнула Ганна і кинулася до хліва.
Олена, почувши це, вибігла слідом.
— Можна мені спробувати? — несміливо запитала вона. — Я ніколи корови не доїла.
Ганна оглянула її з ніг до голови.
— У цьому? — з сарказмом запитала вона, кивнувши на підбої Олени.
— Зараз переодягнуся! — Олена метнуласяОлена миттєво змінилася в просту сорочку та спідницю, а потім, сміливо взявши відерце, підійшла до Зірки, щоб нарешті навчитися доїння під уважним поглядом Ганни.
