Бабця послухала тітку й вигнала нас із чоловіком з хати. Першої ночі ми ночували просто неба.
Моя бабця живе разом із тіткою. У них трикімнатна квартира в Києві. Наймолодша донька, сестра мами, — їй уже сорок, але вона ніколи не жила окремо. Ні родини, ні друзів, ні роботи — усе тримається на бабці. А всі рахунки сплачує моя мати, бо бабусиної пенсії не вистачає.
Я ніколи нічого не просила в рідних, але настав важкий час, і я вирішила звернутися.
– – – – – –
Після весілля ми з чоловіком жили в комунальній квартирі у Львові. Збирали гроші на іпотеку, мріяли хоч про однокімнатну. Довго шукали варіанти й зупинилися на незавершеній будівлі. Але де жити півроку?
Орендувати було накладно — треба було зберігати гривні, а не витрачати. Я пішла до бабці й попросила дозволу пожити у них. Одна кімната стояла порожня, тим більше частина квартири належала мамі. Бабуся з радістю погодилася, і ми почали збирати речí.
Продали комуналку, вклали гроші й переїхали. Покупали продукти й засоби для прибирання, але поводилися, як гості. Тітка брала наше їстиво, але жодного «дякую» ми не почули. Вона ігнорувала нас одразу. Коли ми поверталися додому, вона йшла у свою кімнату.
Ми пробули там недовго. Через місяць мені подзвонила мати, схвильована, й попросила нас виїхати.
– – – – – –
Тітка влаштувала бабці скандал. Казала, що ми заважаємо, руйнуємо її спокій, і через нас вона свариться з матір’ю.
Ми зібрали речі, забрали кота Барсіка й пішли шукати житло. Першу ніч ми спали на лавці у парку. Наступного дня знайшли квартиру. Дякувати Богу, мати допомогла нам грішми.
Бабця робила все, що їй казала нахабна донька. Їй було байдуже, як ми виживаємо, чи все гаразд.
Відтоді я ні з ким із родини не спілкуюсь. Мати просить не ображатися на бабцю — мовляв, та під впливом дочки, — але мені все одно. Не хочу мати справи зі зрадниками.
