Випадкова зустріч на березі
Ганна з чоловіком і донькою вирішили змінити своє життя — переїхали з шумного Києва у тихе село. Купили хату, завели господарство, посадили город. Почалася зовсім нова історія. Ввечері Ганна виводила кіз до річки, милувалася заходами, насолоджувалася тишею.
— Мамо, вже смеркається, куди ти знов з козами? — здивувалася донька Оксана.
— Підемо на річку, там трава густіша, — відповіла Ганна. — За годину повернемось, не хвилюйся.
Але ні за годину, ні за дві мати не прийшла. Оксана заволожувалася та переконала батька йти шукати. Знайшли Ганну не одразу. Коли побачили — аж серце завмерло: вона сиділа на лавці біля хати, бліда, тремтяча, то сміялася, то плакала.
— Мам, що сталося? — запитала Оксана.
— Бачила, — прошепотіла Ганна, — не примару… гірше.
А всього годину тому вона йшла, як завжди, стежкою до річки. Кози паслися, вона присіла відпочити і дріманула. Прокинулася у присмерку, схопилася, почала збирати кіз. А вони, на лихо, лизли в гущавину. Ганна — за ними. Раптом помітила, що за останньою козою в траві щось ворушиться. Довге, чорне…
Спершу подумала — тхір. Страх стиснув серце — а раптом скажений? Тварина не відставала. Коза Марійка забечкала, Ганна готова була захищати її, замахнулася палицею… і раптом це “щось” підстрибнуло, ніби збиралося кинутися на неї.
Але коли все пішло, і вона наважилася підійти ближче, виявилося, що це… гігантські чоловічі труси, які коза зачепила рибальською волосіню. Мабуть, хтось висушив на кущах, а коза потягнула їх за собою.
Ганна сіла на траву й реготала. Напруга, жах, адреналін — все вилилося у цьому сміху. Саме в цю мить її й знайшли чоловік із донькою. А вдома суворо заборонили водити кіз на річку — хто його знає, що ще там «оживе»…
