Рішення прийшло несподівано
Соломія з матірю жили удвох. Скільки дівчинка себе памятала, батька ніколи не бачила. У дитинстві навіть не цікавилась, хто він і де. Лише тепер вона думала, що він був «льотчик-герой». У них із матірю не було родичів, бо мати з шести років виростала в дитячому будинку.
Мати так і не встигла розповісти Соломії про стосунки з її батьком. Він, схоже, навіть чоловіком їй не був, а тепер і спитати вже ні в кого.
Життя в дитбудинку
У тринадцять років Соломія пережила справжній шок і біль її мати пішла з життя через слабке серце. Донька часто бачила, як вона трималася за груди й кривилася.
А я навіть не розуміла, що у мами серце хворіє й це серйозно, зізнавалася собі Соломія. Думала, що, як завжди, все пройде, і мама знову буде радісною.
Але Соломія залишилася сама. Зламалися материні крила, що захищали її від жорстокого світу. Довелося швидко дорослішати. Потрапила вона до дитячого будинку.
Там їй дісталося чимало горя. Особливо страшно було вночі їхні спальні ніхто не охороняв. Діти були жорстокі: дражнилися, билися. Хоч Соломія і намагалася бути непомітною, їй все одно діставалося від старших дівчат і хлопців.
Соломія вважала себе некрасивою. У тринадцять років вона виглядала на десять худа, з курносим носом і веснянками. Зате вчилася добре.
Нова родина
У дитбудинку вона пробула недовго, може, рік, але цей час здався вічністю. У її матері була подруга з дитячих років Оксана. Ось ця добра душа не дала дівчинці залишитися сиротою.
Скажіть, як можна оформити опіку над Соломією? запитала Оксана директора, коли приїхала з чоловіком Богданом до дитбудинку.
Директор уважно їх оглянула й, схоже, залишилася задоволена, бо попросила документи.
Ви раніше були знайомі з дівчинкою чи її матірю?
Із Соломією ні, а з її матірю ми росли в одному будинку, відповіла Оксана, а Богдан кивнув. Нещодавно дізналася, що вона померла, і знайшла її доньку.
Директор розповіла все, і незабаром, оформивши документи, Оксана з Богданом забрали Соломію додому. У них була своя родина: Андрій, майже шістнадцятирічний, і дванадцятирічна Маряна. Соломія одразу намагалася з ними подружитися, але бачила, що не виходить. Вони не прийняли її, до того ж ревнували Оксану до дівчинки. Вона ж була їхньою мамою, а тут зявилася чужа, до якої батьки ставилися тепло.
Коли Соломія щось питала в Андрія, він мовчки повертався й йшов у свою кімнату. Маряна теж не розмовляла, а коли мами не було поруч, показувала язика й кривлялася.
Можливо, це я винувата, що не можу з ними порозумітися. Все через те, що я негарна, тихо страждала Соломія, дивлячись у дзеркало. Справжня потворка: маленькі очі, веснянки. Хто ж таку полюбить?
Насправді вона не була такою вже й страшною. Підлітковий вік, звичайно, залишав слід, але вона дуже засмучувалася, коли порівнювала себе з Маряною. Та була симпатичною, з кучерявим волоссям, про яке мріяла Соломія, а в неї самої були пр
