Несподівані мешканці та щастя у селі
Після смерті дружини Віктор Дмитрович відчував, ніби будинок його назавжди спустів. Дочка Оксана жила з родиною в іншому місті, навідувалася рідко. Вечорами пенсіонер сидів у тиші, дивлячись на світлини з минулого, щасливого життя. Коли Оксана одного разу подзвонила і заговорила не лише про здоров’я, а й про самотність, він подумав: мабуть, вони приїдуть у гості. Та донька запропонувала здати кімнату — мовляв, знайомий хлопець, брат подруги, залишився без житла після розлучення.
Так у Віктора з’явився квартирант — Олег. На перший погляд — скромний, чемний, тихий. Платив вчасно, їв небагато, інколи частував господаря. Разом дивилися телевізор, розмовляли. Та потім почалося…
Одного разу Олег привів двох підпилих товаришів. Ті галасували, курили, реготали аж до півночі. Повторилося це не раз. Віктор спробував поговорити, але почув у відповідь: «Я плачу. У договорі не сказано, що друзів приводити не можна». Потім з’явилася дівчина Олега — Марта. Спочатку заходила у гості, потім почала ночувати. Олег став натякати, що хоче помінятися кімнатами. Віктор спершу опираться, але згодом здався.
Одного ранку він побачив, як Марта готує млинці, запрошує його до столу. Олег промовив по-доброму: «Залишимося поки тут. Близько до роботи, і ти чудова людина. Друзів водити не будемо». Марта запропонувала: «А хочете пожити в селі? У моєї тітки є будинок у Яблуневому. Життя безкоштовне, треба лише доглядати». Віктор спершу образився, але потім погодився: «Краще в селі, ніж тут, як у готелі».
Будинок виявився старим, але затишним. Він прибрав, полагодив піч за допомогою сусіда Тараса. Той виявився веселим, працьовитим, усе показував, запрошував на риболовлю. Навесні приїхала Ганна — господарка будинку. Привезла їжі, познайомилися. Віктор пригостив юшкою, Тарас приєднався. Так і пішло. Кожні вихідні Ганна приїжджала. А потім усе змінилося.
Коли Віктор із Ганною повернулися до міста, щоб обговорити майбутнє квартирантів, їм відчинила двері Марта — з помітним животом. «Ми з Олегом розписалися», — сказала вона. А Ганна, переглянувшись із Віктором, відповіла: «Переїжджайте до нашої квартири, а ми — сюди». Олег не зрозумів, а Віктор додав: «Ми теж вирішили одружитися. Нам теж хочеться тепла».
Незабаром народився хлопчик. Ганна пішла на пенсію, допомагала з малюком, а у вільний час із чоловіком навідувалися до села. Будинок відремонтували, чекали онуків у гості. Тарас зробив дитяче ліжечко. Ось так із випадкового сусідства виросла справжня родина. Інше життя робить неймовірні вигини — головне не закривати серце.
