Випадковий букет і поворот долі
Катерина сиділа сама у своїй невеличкій квартирі у містечку Боярці, коли тишу розірвав дзвінок у двері. Вона неохоче підвелася з дивана і глянула у вічок. За дверима стояв молодий хлопець із грандіозним букетом квітів. «Хто це?» — подумала вона, насупившись.
— Хто там? — запитала Катерина, не поспішаючи відчиняти.
— Вам квіти… — відповів незнайомець.
Катерина привідчинила двері, підозріло розглядаючи гостя.
— Квіти? — здивувалася вона. — Для мене?
— Так, для вас, — усміхнувся хлопець. — Ви ж Оксана?
— Ні, я Катерина, — відповіла вона, відчуваючи, як всередині заворушився присмак розчарування.
— Зачекайте, — зніяковів молодий чоловік, дістаючи телефон. — Перепрошую, схоже, я переплутав квартиру…
— Нічого страшного, — зітхнула Катерина, ледь посміхнувшись.
Вона повернулася в кімнату, але незабаром дзвінок у двері лукнув знову. Катерина глянула у вічок і завмерла, розплющивши очі від подиву.
Сьогодні Катерина вперше зустрічала свій день народження на самоті. Їй виповнилося двадцять п’ять, але радості вона не відчувала. Їй не хотілося бачити друзів, виходити з дому, вдавати, що все гаразд.
Подруги переконували її відзначити свято в кафе, але вона відмовилася.
— Не можна замикатися вдома й сумувати в такий день! — наполягала найкраща подруга Марія. — Тобі всього двадцять п’ять! Ти ще зустрінеш свою долю. А цей Олексій не вартий твоїх сліз. Збирайся, ми заїдемо по тебе!
— Ні, Маша, не сьогодні, — рішуче відповіла Катерина.
— Але ж день народження сьогодні! Треба святкувати! — не заспокоювалася подруга.
— Не хочу нічого відзначати. Вибач, Маша, — відрізала Катерина.
— Дарма ти так, — зітхнула Марія. — Але якщо передумаєш, дзвони.
— Не передумаю…
Катерина важко переживала розрив із нареченим Олексієм. Вони зустрічалися майже рік, і він навіть зробив їй пропозицію. Тоді вона була на сьомому небі від щастя, уявляючи весілля, сімейне життя, дітей. Але цим мріям не судилося здійснитися.
Незабаром Катерина дізналася, що Олексій вев подвійне життя. Окрім неї, у нього була інша дівчина, Тетяна. З Катериною він планував одружитися, але з Тетяною бачився «просто так». Усе змінилося, коли Тетяна оголосила, що чекає дитину. Її батько, впливова людина і начальник Олексія, поставив ультиматум: або весілля, або звільнення.
Коли правда виплила, Катерина була вражена. А коли Олексій запропонував їй залишитися його коханкою після весілля з Тетяною, вона оніміла.
— Ти серйозно пропонуєш мені бути твоєю коханкою?! — скрикнула вона, відчуваючи, як світ руйнується.
— А що таке? — щиро здивувався Олексій. — Нам же добре разом. Ти мене любиш, я тебе…
— Про яку любов ти говориш?! — вигукнула Катерина. — Ти обдурив мене, зустрічався з іншою! Хіба так роблять із коханими?!
— Та це ж Таня сама до мене лізла, — виправдовувався він. — Вона гарна, я не встояв. Я ж чоловік! Але з нею нудно, а з тобою завжди є про що поговорити.
— Замовкни! — обірвала його Катерина. — Іди геть, я не хочу тебе бачити!
У той момент їй здалося, що її життя зруйноване. Як після такого довіряти чоловікам? Олексій клявся у коханні, гарно доглядав, говорив, що вона — жінка його мрій. А в результаті все виявилося брехнею.
Катерина мимоволі згадала матір, від якої пішов батько, коли їй було три роки. Пізніше, коли вона навчалася у другому класі, мати спробувала налагодити особисте життя, але її обранець обрав кращу подругу. З того часу мати, Ганна, розчарувалася в чоловіках і вирішила, що її доля — самотність.
— Хоч би тобі, доню, пощастило зустріти гідну людину, — часто зітхала вона, переживаючи за Катерину.
Мати раділа, коли донька оголосила про заручини. Ганна жила в селі, де виросла Катерина. Після школи дівчина переїхала до міста, вступила до університету, знайшла роботу, зняла квартиру і мріяла про сім’ю. Тепер, після зради Олексія, вона сумнівалася, що це коли-небудь станеться.
Двадцять п’ятий день народження не приніс радості. Вона мріяла провести його з коханим, а натомість залишилася сама, із розбитим серцем. Катерина зварила собі какао й загорнулася в теплий плед, зв’язаний матір’ю. Ганна була майстринею, в’язала на замовлення, і її роботи вражали. Катерина теж любила в’язати, але до майстерності матері їй було далеко.
Не встигла вона зробити ковток, як роздався дзвінок у двері.
— Дивно, — подумала вона. — Хто це? Тільки не Маша з Наталею, я ж сказала, що нікуди не піду.
Катерина була скромною і в хвилини смутку віддавала перевагу самоті. Вона глянула у вічок. За дверима стояв молодий чоловЗа дверима стояв той самий хлопець, тільки тепер у руках у нього була невеличка коробочка, в якій лежало найважливіше — ключ від їхнього спільного майбутнього.
