Фальшива краса
Та годі! Ти жартуєш? Ви й справді розійшлись? Я не вірю! Ганна подивилася на товариша з таким подивом, що йому стало не по собі. Її очі розширилися, брови злетіли на чоло, губи мимоволі розкрилися такою неймовірною їй здалася ця новина. Ти ж Софійку на руках був готовий носити! Усім вас у приклад ставила Я й сама мріяла про такі взаємини!
Реально, Ганню, це вже факт хлопець тяжко зітхнув і відвів погляд у вікно. За шибкою лютувала квітнева злива над Києвом: крижана вода стікала потоками, котилася по склу, переломлюючи міське світло, розбиваючись на дрібні краплі. Максиму здавалося, що погода грає за його настроєм. Він був спустошений. Пятирічні стосунки тримали за душу, і у світі не залишалося жодних яскравих барв. Всередині німа порожнеча, яку колись наповнювали теплі погляди, ніжні обійми й спільні мрії про майбутнє. Він стискав кулаки, аж суглоби біліли, і ледве чувно сказав: Все. Кінець Ще учора думав, що кохання назавжди.
Але ж чому? Ганна підсунулася ближче, вдивляючись у його втомлене обличчя. Софія пів року на тебе чекала, поки ти по цілій Україні мотався у відрядження! Нікому не дозволяла підходити до себе, ні на які подарунки не велась
А звідки ти знаєш такі подробиці? Ти ж у Львові живеш Максим гірко всміхнувся. Або це так діє жіноча солідарність?
Ганна не ображалась, тільки лукаво стиснула губи: Я ж в курсі, кого бережуть, тому й друзі у нас спільні. І бачила, як вона взялася брати себе у руки: нова зачіска, спортзал, модний гардероб Все це коли тебе не було. Вона й справді старалася, Макс.
От саме через це й розійшлися! хлопець майже підскочив і різко попрямував у передпокій, де залишив телефон у кишені куртки. Його рухи були смиканими, знервованими, наче намагався втекти від власних думок. Максим швидко витягнув смартфон і повернувся до Ганни. Ти ж памятаєш, якою була Софійка до мого відїзду?
Памятаю Ганна перевела погляд угору, згадуючи подругу: Мила дівчина. Довге русяве волосся, голубі очі, акуратний носик, легкість у кожному русі Не так уже й погано все було в неї Ти ж завжди казав, що саме така тобі ідеал.
Вона була ідеальна! крикнув Макс і осікся, сам здивувавшись власній реакції, голос майже зірвався на шепіт. Я її кохав такою Але досить мені поїхати, як її подружки вклали їй у голову, ніби якщо не зміниться я її кину. І Вона повірила. Не тому, що сама захотіла, а тому, що їй це всунули у душу.
То все настільки погано? в голосі Ганни вже бриніла тривога.
Дивися сама! Він різко вклав їй до рук телефон, на екрані Софія, але зовсім інша.
Розкішне волосся відстрижене під боб-каре й пофарбоване у білий блонд, губи штучно збільшені, стало, як у ляльки. Софія скинула з десяток кілограмів, але замість легкості виснажена блідість, гострі ключиці, під очима синці. А ще (Максиму й досі моторошно) збільшені груди. Вона знала ж, як він ставиться до всього штучного! Завжди просив залишатися собою.
Вона зустрічала мене в аеропорту Борисполя і я стояв мовчки хотів пройти мимо, руки Макса трусилися, а голос тремтів від стриманих почуттів. Він грюкнув кулаком об стіну, одразу ж відскочив від болю. За пів року так зіпсувати власну оболонку! Невже важливіше було догодити моді, а не сердцю?
Максим ходив кімнатою, ловлячи погляди самого себе на вікнах. Часом зупинявся і занімів, іноді кидався від кута до кута, ніби поранений звір. Обличчя то серйозно блідло, то наливалося червоним гнівом.
Ганна мовчки спостерігала, намагаючись пригадати їхню історію як Макса відправили у те довге відрядження, як він щодня дзвонив, не знаходив собі місця. Він кохав Софію, не хотів відпускати, та обставини були сильніші. Тепер, повернувшись, перед ним стояла інша жінка.
Може, вона просто так старалася для тебе? обережно обійшла Макса Ганна. Хотіла, щоб ти пишався нею, бути для тебе найкращою
Сама себе загубила, гірко відповів Максим. Я любив її справжню. А зараз навіть не впізнаю, кого обіймаю.
Макса особливо мучило, що Софія всі ці місяці відмовлялась виходити на відеозвязок усе готувала якусь несподіванку. У душі хлопець підозрював: або вона когось має, або готує щось таке, від чого його вразить. Він не міг заспокоїтись, поки нарешті не попросив хлопця з сусіднього будинку за Софією поспостерігати. Той погодився.
Через кілька днів подзвонив:
Вона щось там намірилася, говорив натяками. Сюрприз, від якого ти не отямишся. Але точно: Софія дійсно тебе чекає. Щодня запитує, дуже переживає.
Це трошки заспокоїло Максима. Він згадав, як відмовився від фото, яке пропонував надіслати товариш. Тепер думав: краще б побачив зміну заздалегідь зміг би щось змінити раніше Але вже запізно.
В день повернення Максим не знаходив собі місця. У літаку постукував по підлокітнику, в таксі стискав край куртки. Долоні мокрі від хвилювання, серце готове вистрибнути з грудей. В уяві образ коханої, знайомий запах волосся, їхні жарти й розмови на кухні.
Але впізнати в Софії ту дівчину не вийшло. На виході з аеропорту вона кинулася до нього з розкритими руками.
Максику, я так сумувала!
Він відступив на крок очі Софії наповнилися слізьми. Поруч тихо хіхикали подружки, й від цього її тільки більше стиснуло зсередини. Вона відвела погляд, шукаючи пояснення.
Ти шокований моїм сюрпризом? надія змішалася зі страхом у її голосі.
Я шукаю свою кохану дівчину, тихо відповів Максим, дивлячись на неї чужими очима. Де твоя справжня краса?
Я була товста, і тобі було соромно! її образа прорвалася крізь завчену впевненість. А зараз я стильна, спортивна, сучасна. А ти
А тепер я йти з тобою не збираюсь, твердо сказав він. Ти з прекрасної дівчини перетворила себе у когось штучного. Можна було хоча б порадитися?!
Одна з подруг виконала відому роль подруги-генерала:
Софійко тепер на обкладинку глянцю можна ставити! Стільки хлопців до неї тепер підходять! і кивнула на декольте, гордо підморгнувши. Вона це все для тебе зробила!
Не для мене для чужих очей Максим вигукнув, і сльози болю полискнули у його сірих очах. Він зупинився навпроти Софії, похитав головою. Я не хочу бути з лялькою.
Софія розгублено ступила вперед, у сльозах: Я так боялася втратити тебе
Але Максим уже йшов геть, залишаючи свою мрію серед розбурканого весняного вечора. Софія пробувала його наздогнати, та подруги обіймали, вмовляли, розраджували:
Та відпускай ти його. Він ще полізе з вибаченнями! Дивись, яка ти тепер, усі обертаються.
А їй боліло, бо головне було не це, а той хлопець у темному пальті, що віддалявся все далі
***
Максим сидів навпроти Ганни, спина зсутулена. Їхнє світло у квартирі відбивалося у мокрих вікнах. Він закрив обличчя руками.
Я ж і справді хотів одружитись, видихнув він крізь сльози. Усе вже уявляв: освідчення, її радість, щастя, разом у Львові чи в Києві А зараз Навіть не впізнаю власну Софію.
Він помовчав, зуби зціпив.
Найгірше це та її ліпша подруга. Вона спеціально це все підстроїла. Приходила, казала: я краща, натуральна. Я ледь її не вигнав за двері. Вона все зробила, щоб ми розійшлись!
Може, ти все таки поспішив? шепотіла Ганна, підтримуючи його плече. Хіба так просто взяти й перекреслити усе?
Максим безсило опустився на диван.
Софія вже не хоче повертатись назад. Їй подобається це все, вона намагається тиснути на жалість Каже, не маю права залишити після пів року очікування. Я її люблю. Любив. Але тієї Софії, якою я захоплювався, вже нема.Є хтось інший з підробленими рисами, вигадано-красивий.
Ганна мовчки стисла його руку бажаючи просто бути рядом.
Вечір поволі згасав. Над Києвом розганялися хмари, промінь сонця розфарбував обрій трохи надією.
А правда ж, тихо почав Максим, свого часу ми з нею гуляли у парку на Осокорках, коли листя під ногами. Вона сміялась, казала, що хоче, щоб завжди було так. Я пообіцяв і вірив
Та зараз він схилив голову на руки, й ридання вирвалися так, що Ганна не втримала сліз. Вона міцно обійняла його, прикриваючи біль своєї душі.
Максику, це не твоя вина, шепотіла вона, справжнє кохання не повинне руйнуватись через чиїсь комплекси або поради з глянцю
А може, треба було зрозуміти її страх? Може, вона просто боялась, що я покину. Може, хтось їй сказав, що вона недосконала
Ганна подивилася в його очі.
Маєш право на свої відчуття. Але якщо залишилась надія спробуй поговорити з нею по-справжньому, без зайвих емоцій. Хай пояснить, чому так вчинила. А ти розкажи, що боліло тобі
Максим підвів погляд, нарешті видихнув.
Можливо Мені потрібен час. Час, щоб розібратися у собі. І зрозуміти, що ще можна врятувати з нашої історії
Вечірнє світло торкалося струнких тенів на стінах. Над містом зависла напруга, а у серці Максима залишалася тільки надія що справжня краса колись знову переможе фальш.
