Настя вийшла з палати в пологовому будинку. Йде по коридору. Їй так тяжко. Перейми не закінчуються ні на мить. Медичних сестер і лікарів немає. Дівчина поглянула у вікно. Там стояв її чоловік. Він побачив Настю і підбадьорливо посміхнувся. Вона йде далі. Нестерпний б iль пронизала низ живота, дівчина заkp ичала. Медсестра вже поруч. Вона бере дівчину під руку, сварить, що встала з ліжка, і повела в пологовий зал.
Настю обступили лікарі. Вони керували, коли тужитися, коли перепочити. Нарешті перший крик дитини. Але дівчину знову пронизав біль. За першою дитиною прийшла у світ друга, потім третя. Настя хоче запитати, хто ж народився, але лікар говорить, що потрібно знову напружитися. Скоро ще один малюк появиться на світ. Настя з останніх сил намагається напружуватися, але їй не дає дихати.
Дівчина проснулася в холодному поту. Вона так обмотана ковдрою, що їй нічим дихати. Нарешті зуміла розкритися. Поглянула поруч. Чоловік спав безтурботним сном. Він навіть не поворухнувся від криків Насті. А вона знає, що кричала уві сні. Це вже не вперше сниться такий сон. Кожного разу на четвертій дитині вона просинається. Ні разу не приснилося, хто в неї народжується. Але їй цікаво, хоч то всього лише сон.
Все почалося з того часу, коли лікарі винесли вирок, в неї не може бути дітей. Два роки, як дізналася, і два роки сниться цей сон. Чоловік змирився з тим, що житимуть без дітей. Настя намагалася поговорити про усиновлення, але він і слухати не хоче. Якщо своїх не може бути, то чужих не потрібно. Він не зможе полюбити чужу дитину. А Настю кохає, і кидати не збирається. Так і живуть. Дівчина в снах переживає материнство, коли проснеться, на душі пустота.
