— Ти не спізнишся? О котрій виїжджаєш, Петре?! Петре… — Оксана торгала чоловіка за плече, а він відмахувався, усією своєю поставою показуючи, що прокидатися поки не збирається і нікуди не спізниться.
Оксана глянула на екран телефона — лише сьома година ранку.
«І навіщо я так рано встала в суботу?! Робити нічого, сумку чоловікові ще вчора зібрала…» — подумала Оксана про себе і навіть хотіла знову залізти під затишну ковдру, але раптом…
Раптом знову нахлинуло те саме незрозуміле передчуття тривоги, яке в останній час Оксана відчувала все частіше. Начебто все добре: чоловік поряд, квартира в центрі Києва, євроремонт, дизайнерські меблі, дорога техніка. У чоловіка своя машина, у Оксани — своя. Нещодавно купили будинок в котеджному селищі під Києвом. Усе є, одним словом.
Багато ж про таке тільки мріють. Спробуй-но поживи на орендованій квартирі, на роботу тролейбусом, а ввечері уроки з дітьми, вечеря на всю родину, кредит сплати, у школу віддай… Ляжеш спати — вже дзвонить будильник, і знову все по колу. Оце тобі проблеми! Подумаєш, якесь там передчуття! Яке?!
Але ж те саме! Оксана вже давно навчилася його впізнавати. Безпричинна тривога, туга, передчуття біди й відчуття, що щось важливе вислизає. Воно приходить раптом і так само зникає. На якийсь час відпускає, а потім повертається.
Ось і цього ранку погане передчуття знову без дозволу вдерлося в серце жінки. Оксана встала з ліжка, ще раз глянула на сплячого чоловіка і пішла на кухню. Петро сьогодні їде в чергову відрядження. Як же вони їй набридли останнім часом! Півтора роки тому прийшов новий керівник, зарплату підняли значно, компанія велика, перспективна. Він — один із ключових співробітників, керівник відділу. Але робота забирає занадто багато часу! Та ще й полюбили відрядження у вихідні відправляти.
Оксана приготувала сніданок і знову пішла до спальні розбудити чоловіка.
— Петре, ну ти прокинешся чи ні?! Давай, а то спізнишся у свою відрядження. Ти казав, після обіду виїжджаєте?
— Так. Після… — сонно відповів Петро і, нарешті, прокинувся, сів на ліжку.
— Ходімо, я сніданок приготувала.
— Угу. — знову сонно пробурмотів він і пішов за нею на кухню.
За сніданком чоловік миттю втопився в телефоні. Оксана помітила, що вони з чоловіком останнім часом взагалі мало розмовляли, стали якимись далекими. Ні, вони не сварилися. Усе чудово — він періодично приходив додому з квітами, іноді Оксана умовляла його сходити до ресторану, і він погоджувався. Могли прогулятися парком, піти до друзів або в кіно, але все було вже не так, як раніше.
— Петре, а візьмеш мене з собою у відрядження? — несподівано запитала Оксана.
— Угу. — не відриваючи очей від екрану, відповів Петро.
— Ну правда, що такого? Ви ж там у готелі житимете? Вдень ти будеш з колегами, а ввечері — зі мною.
— Що?! Ні! Яке там зі мною?! — прокинувся Петро, коли усвідомив слова дружини.
— Ну чому, Петре? Що в цьому такого? Ти ж поїдеш на машині?
— Так, на машині. Але тобі там що робити? Вихідні, відпочивай вдома. А я в понеділок або вівторок уже повернуся.
— Ну як що? Я ніколи не була в цьому місті. Погуляю, пройдуся по магазинах, може, по музеях…
— Ой, годі тобі! Там звичайна глушина, нічого цікавого! У нас у Києві магазинів не вистачає?! Ходи собі скільки завгодно!
— Петре, ну мені тут нудно! Я тобі не заважатиму… — простогнала Оксана.
— Окс, ні! Хочеш відпочити — купи путівку та їдь! — роздратовано сказав Петро.
— Сама? Ми ж з тобою чоловік і дружина, якщо ти ще не забув!
— Окс, ти знову за свою? Я тобі сто разів казав, що на роботі зараз шалена напруга! Шеф лютий! Я що, винен, що він просить у вихідні працювати?!
— Таке відчуття, що просить він завжди лише тебе! Минулої суботи я вашого Бойка з дружиною та дітьми в ТРЦ бачила. А ти чомусь працював! — Оксана не хотіла сваритися, але зупинити себе не могла.
— Ну давай, тепер згадуй, хто де був! Дякую за сніданок! — Петро вийшов з-за столу і пішов до ванної.
Оксана прибрала, поки чоловік дивився телевізор. Потім зібрала йому бутерброди і чай у термосі в дорогу.
— Окс, а де сумка? — почувся голос Петра з передпокою.
— На комоді стоїть. — спокійно відповіла вона.
— Ну я поїхав. Не ображайся, там справді робити нічого.
— Не ображаюся. Бувай.
Петро поїхав, а Оксана залишилася. Сьогодні субота, можна подзвонити подругам, зустрітися, посидіти у затишній кав’ярні.
Але кому? У Юлі чоловік і двоє дітей — точно не піде! Маринка з чоловіком купили дачу і тепер живуть там — у суботу вона не вирветься. Тетяна взагалі поїхала у ЛОксана подивилася у вікно на затишні віконця сусідніх будинків, усміхнулася, і в цю мить зрозуміла — іноді щастя приходить саме тоді, коли його вже не чекаєш.
