Тридцять пять років разом. Майже півжиття. Ярослав і Оксана. Все почалося як у старих казках танці під дощем, розмови до світанку, спільні мрії про дім із садом. Оксана була тендітною, тихою, але з характером залізним. Ярослав амбітний, з вогнем у очах, завжди шукав чогось більшого.
Вони пережили бідність, борги, переїзди, втрати. Коли Ярослав почав будувати бізнес із нуля, Оксана тягла все дім, дітей, рахунки, хвороби. Коли нарешті прийшов успіх із грошима та стабільністю, Ярослав закохався. У нову секретарку, високу, що сміялася з його жартів і затримувала дотик до його руки на секунду занадто довго.
Він швидко вирішив. Найняв дорогих адвокатів, щоб забрати дім той, що будували разом, цеглина за цеглиною, де Оксана саджала троянди та вишивала подушки. Дім, який колись був їхньою спільною мрією.
Суд віддав будинок Ярославу. Оксані дали два місяці на виїзд. Але вона пішла за два дні. Без сліз, без скандалів. Мовчки. Зійбрала речі, замовила переїзд. А на прощання розкидала по хаті шматочки вареної тріски у штори, під підвіконня, у вентиляцію. Залишки прощальної вечері, яку приготувала собі за порожнім столом.
Нова коханка Ярослава заїхала до «дім мрії» через кілька днів. Все здавалося ідеальним: світло, простір, камін, тераса. Та за добу сморід проїв стіни. Ніщо не допомагало ні прибирання, ні пахощі, ні ремонт.
Вонь посилювалася. Мили підлоги, міняли килими, тримали вікна відчинені. Купували очищувачі повітря. Даремно. Друзі перестали приходити. Ніхто не витримував запаху.
Ярослав намагався продати. Але чутки по місту рознеслися. Покупці тікали через десять хвилин. Агенти відмовлялися працювати. Дім став прокляттям.
Пара взяла великий кредит на нове житло. Гроші закінчилися. Аж раптом Оксана подзвонила:
Як справи, Ярославе?
Жахливо, зізнався він, зламаний. Дім не продається. Ми в боргах.
Дивно, відповіла вона спокійно. Знаєш, я сумую за тим домом. Продаси його мені? За скажімо, 10% від ціни?
Ярослав ледь не заплакав від полегшення. Погодився миттєво. Десять відсотків? Все, щоб позбутися кошмару.
Наступного дня Оксана прийшла з нотаріусом. Папери підписали за хвилини. Пара виїхала до нового житла. Вона увійшла у порожній дім, глибоко вдихнула і посміхнула вперше за роки.
Але історія на цьому не закінчилася.
Пара вирішила забрати з собою все зі старого будинку: меблі, штори, навіть карнизи! Особливо карнизи. Ярослав не залишив бившій жодної дрібниці. Зняв їх сам. І разом із ними забрав джерело смороду.
У новому домі вонь зявилася вранці.
Оксана знала, що так станеться. І більше не телефонувала.
Тепер у своєму домі вона насолоджується тишею, чистими стінами і квітучими трояндами. А Ярослав живе зі своїм прокляттям. За зраду. За гординю. За забуття того, хто був поруч, коли в нього нічого не було.
Бо зрада як тріска. Заривається глибоко. І ніщо її не перебиє.
