Я не бачу іншого виходу, як поговорити із сином. Річ у тім, що наша щаслива сім’я в одну мить стала нещасна. Не від нас залежить життя людини. Так сталося і в нашій родині. Зранку ми з сином провели коханого чоловіка до дверей. Він на роботу йшов раніше, ніж я з сином, якого вела до школи, а сама прямувала на роботу.
Коли підіймалася східцями, мені зателефонували. Я думала, що то мій чоловік і швидко сказала:
– Слухаю коханий, що трапилося?
Зазвичай він не телефонує так рано, а якщо є дзвінок, то потрібно щось обговорити. Та мені відповів голос, не схожий на голос мого чоловіка:
– Тетяна Петрівна? Вам потрібно під’їхати до районної лікарні, вашого чоловіка привезли. Стан стабільно тяжкий.
Я не слухала далі, розвернулася і побігла в лікарню. Мій Олексій потрапив у аварію. Коли прибігла в лікарню, він ще був живий. Поглянув на мене останній раз і затихав.
Як сказати сину, що тата немає з нами? Сама ледве тримаюся на ногах, та заради сина потрібно бути мужньою. Той час пам’ятаю погано. Все плило перед очима.
Невдовзі в Артемчика день народження. Все думала, святкувати, чи ні. На той час син дізнався про тата і дуже переживав. Я підтримувала його, але потрібен час, щоб біль від втрати затихла.
А день народження я вирішила святкувати. Хочу, щоб син світився від радості, подарувати йому крихту щастя. Тому потай від нього почала готуватися. Спекла торт, який побачила в інтернеті, прикрасила. Купила багато кульок. Все це ховала, щоб Артем не помітив раніше.
В день народження зранку я з великою кількістю кульок і тортом зайшла в його кімнату. Артем радів сюрпризу. А зовсім скоро задзвенів дзвінок. Кур’єр приніс букет квітів, подарунок сину і записку від Олексія: «Дякую за сина, я завжди поруч». Заздалегідь приготував подарунок, неначе відчував, що так станеться.
День народження пройшов весело, багато друзів Артема прийшли до нього. Він весело сміявся і мені від того легко. Син щасливий, а я, дивлячись на нього раділа. Головне ми разом.
