У нас з дружиною є доросла донька, яка конче хоче від нас з’їхати у власну квартиру.
Та от біда, немає у нас ще однієї квартири та взяти ніде.
Зараз Надії 21 рік та вона відчуває себе дорослою. Та це тільки на словах, насправді ж вона хоче й далі розв’язувати свої проблеми нашим коштом.
Зараз ми проживаємо у двокімнатній квартирі: в одній кімнаті ми, в іншій донька. За комунальні послуги вона нам гроші не дає, харчі додому не купує. Що ще потрібно? Ми не забороняємо приводити їй друзів, навіть хлопця донька може привести, хто ж проти.
Та вона хоче жити саме окремо від нас. Спочатку ми думали розміняти нашу квартиру. Переглянули оголошення в інтернеті та виявилось, що якщо міняти нашу квартиру, то вийде одна звичайна однокімнатна квартира та кімната в гуртожитку. Донька сказала, що її це влаштовує, мовляв, вона буде жити у звичайній квартирі, а ми – в гуртожитку. Але нас це не влаштовує та ми сказали, що на старості років проживати в гуртожитку не збираємось.
Запропонували доньці йти на орендовану квартиру, сказали, що навіть платити за неї будемо. Надія навідріз відмовилась, адже вона хоче власну квартиру. От і допомагай після цього дітям. Геть її розпестили, вона мала все, що забажала, от тепер і вимагає від нас таку дорогу покупку.
А нещодавно взагалі заявила, що у всіх її ровесників батьки як батьки, а ми біднота.
Мене дуже засмучують її слова, адже, як відомо: “Той, хто має менше віддає більше”.
Ми важко працювали, щоб заплатити Надії за навчання, купуємо їй гарний одяг, возимо у подорожі, телефон у неї останньої моделі, ноутбук та планшет. Деякі діти і його не мають. Але ж вона рівняється до багатших та не бачить як реально живуть люди.
Після цієї розмови у мене увірвався терпець, я сказав доньці, що якщо вона вже така доросла, то хай і питання з квартирою вирішує сама. Освіту ми їй дали, хай знайде собі роботу та заробляє. Ми готові навіть відпустити на заробітки за кордон, щоб Надія швидше змогла придбати собі житло.
Але Надія відмовилась, мотивуючи це тим, що вона не сирота, щоб самостійно розв’язувати ці питання, у неї є батьки, які просто зобов’язані придбати їй квартиру.
Тепер Надія з нами не розмовляє, живемо як чужі люди, бачимося лише на кухні та й то, вона відразу виходить, коли бачить нас там.
Серед моїх колег на роботі ніхто не придбав житла для своїх дітей. Їх діти або винаймають житло, або працюють на роботі та збирають на перший внесок, щоб взяти квартиру в іпотеку.
Не знаю чи помиримось ми з донькою та як вирішиться ця ситуація, але поки стосунки між нами залишаються напруженими.
