**НЕВДЯЧНА**
Олесю, ми голодні! Годі вже лежати! пролунав над вухом незадоволений голос чоловіка.
Голова тріскалася, горло страшенно боліло, ніс заклало! Спробувала підвестися тіло наче ватне. Не дивно, що вона захворіла.
Цілий тиждень стояла спека, а вчора ввечері пішов сніг із дощем. Весна Викликати таксі не виходило, що в таку погоду й не дивно. Довелося з роботи добиратися маршруткою. 30 хвилин чекала автобус, який виявився переповненим. Ледь втиснулася уже добре. Потім ще від зупинки довго йти пішки.
Хоча вона й просила чоловіка забрати її по дорозі.
Олесь, ми з Дениском заїхали до мами. Будемо пізно, повідомив їй Віталік.
Як завжди
Загалом, додому Олеся потрапила пізно, вся мокра та змерзла.
Подивилася на годинник 8 ранку. Субота.
Віть, принеси термометр, будь ласка! попросила жінка.
Ти чого? Захворіла? здивувався Віталік. А як же сніданок?
Давайте самі? попросила дружина.
Як, самі? не зрозумів чоловік. А Денис?
Хлопцеві вже 10 років! Та й ти дорослий мужик. Зробіть яєшню? Нехай син тобі допоможе. Я ж його вчила готувати, він уже великий.
Ти хлопця вчила готувати?! скрикнув чоловік.
Так. А що такого? Він цілими днями у телефоні. Нічого робити не хоче, знизала плечима Олеся.
Ти зовсім хвора? Він же мужик! Чоловік не зобовязаний готувати, як і вчитися цьому! Це ваше, бабське діло! розлютився Віталік. Гаразд, ладно! Ми до батьків поїдемо, раз тобі не до нас. Завтра ввечері приїдемо.
І чоловіки, швидко зібравшись, поїхали до батьків Віталіка.
Олеся ледве підвелася, знайшла термометр, ввімкнула чайник і задумалася
«Чому так вийшло? Коли вона пропустила той момент, коли чоловік міг спокійно приготувати не тільки собі, а й їй, коли під час хвороби вони піклувалися один про одного? Коли все змінилося? Чому раптом усі домашні справи стали її обовязком?»
Запікав термометр 39,2.
Молода жінка випила ліки й знову лягла спати.
Трохи пізніше її розбудив телефон. Дзвонила мати:
Олесю, а чого не відповідаєш? Я звикла, що ти вранці дзвониш, занепокоїлася Віра Миколаївна.
Мам, трохи прихворіла. Випила ліки й знову заснула, прохрипіла Олеся.
Трохи? А Вітько де? З Денисом у мамаші своєї знову? бурчала мати.
Поїхали. Щоб не заразитися, мляво відповіла донька.
Сама в це віриш? Щоб не заразитися Скажи вже щоб не перенапружуватися, а то раптом посуд самому мити доведеться! сердилася жінка.
Ну, мам! хотіла заперечити Олеся, але їй не дали. Та й сама вона все чудово розуміла.
Не мамкай! Маю право сердитися. Я тебе заміж віддавала, а не в рабство! Температуру міряла?
Так. Висока була вранці. Зараз легше, наче. Тільки сил немає, поскаржилася донька.
Лежи! Зараз тато тебе забере. Підніму на ноги! Не діло це одній хворіти. Чекай. і Віра Миколаївна відключила дзвінок.
Олеся тихенько встала, умилася, зібрала необхідні речі, свій ноутбук і вже готова зустрічала батька.
Ой! схопився батько за серце, побачивши доньку.
Що, тату? Що з тобою? перелякалася молода жінка.
А! Це ти! чоловік спокійно забрав у доньки сумку. Я вже подумав, що смерть свою побачив! Бліда, як полотно!
Тату! Навіщо так лякати? усміхнулася донька. Поїхали?
Поїхали. Тримайся за мене. А то вітром здує шукай потім! чоловік обережно допоміг доньці сісти в авто. Зовсім худа, змучена якась… Ні, доню, мати права наче в рабство тебе віддали. Вибач, але виглядаєш так собі!
Молода жінка не сперечалася. Втомилася.
У батьків було добре, тепло, смачно та щасливо. Віра Миколаївна взялася за доньку серйозно, і вже до вечора Олесі стало трохи легше.
Вона знову подзвонила Віталіку, попередити, що не вдома, на що почула ліниве:
Ну й що ти мені хочеш сказати? Ліки тобі не привезу трохи пива з татом випив. А що? Субота ж! Ми футбол дивимося. О, мама хотіла з тобою поговорити. і Віталік передав слухавку матері.
Олесю! Ти ж жінка! Не можна собі дозволяти розслаблятися й залишати своїх чоловіків голодними! Що важливо в сімї? Особливо для чоловіків? Щоб ситі, в теплі й щоб не заважали! А ти? Захворіла… Випила таблетку й усе! їдко повчала її Тетяна Іванівна.
Мати, яка проходила повз, почула ці слова й забрала телефон у доньки:
Рідненька моя сватько! Чоловік що? Немічний? Хворий? Яким він має бути, щоб у теплі, ситий і щоб не
