В житті у людей буває, що вони не можуть вжитися один з одним, і тому розлучаються. Причини звісно бувають різні. Так сталося й у моєму житті. Чоловік пішов від нас з синочком до іншої жінки. Як він мені сказав, до набагато кращої за мене. Тому мені прийшлося їхати жити до мами з татом у село.
А у них якраз жив мій брат зі своєю дружиною та донькою. Хата й так була повна, а тут ще й ми з Дмитриком. Невістка була зовсім не рада мене бачити у хаті. Їм ще з чоловіком прийшлося забрати до себе в доньку, щоб звільнити кімнату для мене з сином. Звучить дуже дивно, але мені не було місця у своїй рідній хаті.
Для мене було дуже дивно, але моїм батькам нормально жити в таких умовах. Невістка почувала себе господинею в цьому домі, а брат і зовсім не заперечував, тільки підтримував її. А батьки у своєму будинку стали зовсім чужими. Пенсію свою віддавали невістці на підтримування будинку та на продукти. Натомість Валентина, так звали невістку, вважала, що батьки їм щось винні. Їй було байдуже, що колись вони молодій парі допомогли та запропонували жити з ними. Зовсім невдячні вони батькам своїм.
Стала я жити з ними та розуміла, що в селі роботи не знайду. А моя сусідка їздила на заробітки в Польщу. Працювала вона там в нічну зміну на фабриці з виготовлення взуття. Фасувала взуття в коробки. Робота звісно тяжка, але заробітна плата достойна, тим паче для життя в селі. Тому я напросилася поїхати з нею та влаштуватися також. Моя сусідка спочатку була не в захваті від мого прохання, бо їй потрібно буде зі мною возитися, щоб влаштувати. Але, знаючи про моє становище, погодилася.
І ось ми поїхали разом на роботу в Польщу перший раз. Синочка я залишила з бабусею та дідусем. Вони його люблять, тому й доглядають гарно. А у мене спочатку на роботі було все добре. Працювала я хоч і в нічну зміну, але тяжко не було. Дуже хотілося заробити грошей та забезпечити собі та синочку гарне життя.
А трохи пізніше у мене почалися труднощі на роботі. Начальство не давало зовсім вихідних і я працювала майже кожну добу. Про те, щоб поїхати додому я взагалі могла забути. Мені говорили, що якщо я поїду додому, то мене звільнять. Як працівник я їм подобалася, але була в одна керівниця, яка мене недолюблювала за незрозумілими мені причинами. Ось вона і намагалася всілякими способами вижити мене з цього місця роботи.
Але я не здавалася, трималася як могла. Гроші я висилала моїм батькам через сусідку, щоб вони з моїм синочком ні в чому собі не відмовляли та балували його. Але як виявилося половину цих грошей невістка забирала собі. Вона говорила, що це на різні мийні засоби та їжу. Бо їм приходиться своїм коштом годувати мого синочка. А те, що весь час додому їжу купляли батьки на свою пенсію її не хвилювало.
Та і я почала вже дуже сумувати за моїм Дмитриком, давно його не бачила. Аж тут раптом на роботі я познайомилася з одним чоловіком. Він також з України, але працює на цій фірмі керівником іншого відділу. І поки я була в Польщі та працювала без вихідних ми з ним почали гарно проводити час разом, а пізніше й почали зустрічатися. Я йому розповіла про своє становище і він мені сказав негайно повертатися до сина та батьків. А він віддасть мені ключі від його квартири, щоб ми з синочком переїхали туди жити та зустрічали його вже по приїзду додому там.
Я так і зробила. А коли приїхав мій коханий, то ми одразу ж одружилися і зараз чекаємо на донечку. Батьків своїх я часто провідую, але у мене все одно за них болить серце, бо важко їм там жити, а до себе забрати не можу. Живемо в однокімнатній квартирі та чекаємо ще на одну дитину. Мені їх дуже шкода, а зробити поки що нічого не можу.
