З чоловіком у нас щасливий шлюб, 30 років ми прожили рука об руку і виховали чудового сина Артура. Після закінчення університету він нас познайомив з Олесею і сказав, що збирається робити її пропозицію. Ми зраділи, син вже давно виріс, тому онуків нам дуже хотілось. Та й Артур нам повідомив, що вони житимуть поки з нами, хоч у нас і двокімнатна квартира, адже рано чи пізно вона все одно дістанеться йому. А ось в Олесі є молодший брат, тому там батьки вирішили, що квартира дістанеться йому.
Звісно, я не стала сперечатися. Жили ми хоч і у тісноті, але без образ. З часом ми вчилися шукати компроміси, уникати конфліктів, робили все, аби кожному з нас було добре.
Час йшов і незабаром у невеличкій квартирі-рукавичці нас уже почало жити п’ятеро, з’явилась моя онука Іринка. Ми з чоловіком готові були для неї гори перевернути, дуже полюбили її. Незабаром невістка почала говорити про те, що у квартирі стало надто тісно і дитині потрібна своя кімната, я була переконана, що вони натякають на те, що незабаром переїдуть, можливо, візьмуть житло в іпотеку. Але я ще ніколи так не помилялась…
Олеся повідомила, що нам з чоловіком варто переїхати на дачу, а наш син підтримав її у цьому рішенні. Проти рідної кровинки ми не осмілилися піти, тому переїхали на дачу, хоч і самі були шоковані від такого перебігу подій.
Ми вирішили, що переїзд на дачу буде короткочасним, лише на теплий період, адже там не має хороших умов для життя взимку. Восени ми дізналися від сусідів, що тепер у нашій квартирі живе сваха. Коли ми зателефонували запитатися, що трапилось, то Олеся пояснила, що її потрібна допомога з онуком, мов він останнім часом дуже хворіє, а її потрібно на роботу ходити.
Коли це чоловік почув, то геть не збожеволів від гніву. Він тут же зібрав наші речі та сказав, що завтра ми повертаємось додому. Я згідна з ним, що так не має бути, але як це сказати синові, щоб не образити?
