Юля з Назаром побралися одразу після того, як закінчили Виш. Обоє були ще без навичків роботи, тож влаштувалися за невелику платню на свої перші роботи. Жити хотіли звичайно окремо, але на оренду житла йшли майже всі зароблені гроші. До Юліних батьків не пішли жити, бо вони живуть в селі, а їм на роботу ж їздити. Тому, Назар привів дружину у квартиру батьків, тим більше, що мав там окрему кімнату. Батьки попередили, що як тільки сестра Назара Ірина знайде собі нареченого то Юля й Назар мають іти на свої хліба. Тому що Ірина молодша, а отже квартира їй належить. До того ж вона донька, отже догляне їх на старості.
Назарові звичайно було образливо, що він як син для них нічого не вартий. А Юля чекала коли вже зможуть з’їхати від свекрів. Адже вона була з села, ще й з багатодітної родини, тож свекруха з Іриною чи не щодня нагадували їй, що вона селючка. А ще про те, що якби не їхній Назар, то зараз би корови пасла, а не в місті панею жила. Хоча познайомилися вони коли Юля вже три роки як у місто перебралася. Ще дуже ображало Юлю коли свекруха з донькою починали згадувати які раніше були дівчата у Назара, як він їх любив. І що якби якась з них його зараз покликала, то, мабуть, побіг би дуже швидко. Не одноразово запитували Юлю, що їй в Назарові подобається він чи квартира. Коли ж Юля не витримувала й жалілася чоловікові, то вони йому говорили, що то просто жарти, а його дружина занадто все серйозно сприймає.
Коли Ірина повідомила радісну новину, що вона виходить заміж, то Юля раділа більш за всіх. Через тиждень по тому вони з чоловіком переїхали на орендоване житло. До того часу обоє вже встигли добре вбутися на своїх посадах, Назар навіть пішов на підвищення, тож коштів вистачало. Порадившись молоді люди взяли кредит на своє житло. В це й же час бабуся Юлі віддала їй свій земельний пай, тож вони його продали, це стало також хорошим вкладом у квартиру. Лише у своєму власному житлі вони стали щасливою сім’єю. За рік і дитина народилася, донечка Софійка.
А от у свекрів навпаки почалося веселе життя. Зять виявився людиною з важким характером, особливо коли хильне зайвого. Майже що вихідних вони ночували по сусідах, бо зять їх виганяв. Свекра через рік після такого життя не стало, інсульт його не пошкодував. Тоді свекруха сповна відчула, що вона ніхто у своїй квартирі. Ірина також не сильно маму жалувала, постійно запитувала, коли та вже до батька збереться.
До Назара і Юлі його мама не часто телефонувала, а місяць тому все ж наважилася. Та не просто так, а попросила, щоб вони її до себе забрали, бо з дочкою немає життя. Та Юля категорично сказала ні. Бо все те що вона пережила у їхній квартирі надовго засіло їй у душу й серце. Не хотіла вона жити на одній території з цією жінкою. Назар не наполягав. А через два дні до них завітала Ірина, не просто так, а щоб домовитися й вони забрали маму, бо її чоловік не хоче жити з тещею. Та Юля з Назаром випровадили її ні з чим.
Два тижні тому Назар завіз маму до пансіонату для літніх людей. Платити з Іриною будуть на двох. Хоч знайомі й намагаються закликати Юлю до совісті, та вона не похитна, я чесно кажучи її розумію, потрібно було свекрусі задуматися з самого початку.
