Ми з моїм чоловіком вже давно пенсіонери. Мені сімдесят один, а Ярославу сімдесят три. Все життя ми пропрацювали, отримали хороші посади та старились відкладати кошти, щоб на пенсії було легше жити. Тому, завдяки нашій праці та зусиллям, в нас є гроші на подорожі та хороші пенсійні виплати. Не живемо звісно якось дуже багато, а просто спокійно та не хвилюємось про те, чи стане нам на хліб і ліки.
В нас є діти: син Євген та донька Анна. Вони вже дуже дорослі, в них в самих є дорослі діти, які вчаться в школі та найстарша наша онука вже в університеті. Живуть правда діти наші в сусідніх областях, тому наче і можуть приїздити, але графік роботи у всіх такий, що не мають можливості часто навідуватись.
Але цього року сталось так, що і в Анни, і в Євгена відпустка припала на один період. Вони вдало підтримували економіку країни в такий важкий час, тому заслужили трохи відпочити. А Євген тим більше, адже в нього немає ноги(важка хвороба призвела до її втрати).
Ми з Ярославом на славу постарались, щоб накрити багатого стола, купити дітлахам гостинців. Я ще й торт приготувала, а чоловік зробив свого фірмового шашлику, рецепт якого всі знайомі намагаються дізнатись, але той береже його в секреті.
Той вечір був неймовірний. Нарешті вся родина зібралась вдома. Ми гарно поговорили, розповіли про всі останні новини в житті, подарували один одному різних подарунків. Все було, справді, чудесно.
Але наступного ранку Анна була сильно невдоволена чимось. Не говорила ні з ким, навіть ледве-ледве побажала доброго ранку. Я запитала в доньки, що таке, а та розповіла:
– Мамо, вам дійсно подобається прислужувати за іншими? Так ще й мене до цього приплітаєте. Невістка наша, що? Рук не має? Чого це ми з вами пораємось на кухні та по дому, поки вона собі, здорова конячка, лежить в кімнаті і фільми дивиться з серіалами? І я, і ви з татом також заслуговуємо на відпочинок. А діти в неї вже дорослі і за собою не те що прибрати, а й посуд помити можуть. І допомогти також. Не маленькі, по чотирнадцять років вже їм. Та й взагалі, що то за така претензія в неї була до ваших тарталеток? Не подобається колір хлібця! Це що взагалі таке? Ви з сьомої ранку біля плити з батьком куховарили, а вона не буде їсти, бо колір не такий? Серйозно? Сама б краще встала і допомогла вам, а не ганяла, як і ви, до речі, мене туди сюди. То каву принеси, то віднеси, дай, подай. Я допомагаю, але також хочу відпочити. Не прислуга. Я не збираюсь таке терпіти і ви мамо не терпіть.
Я була вельми шокована такими словами доньки. Мені, звісно, дуже приємно, що вона піклується та хвилюється, адже вважає, що ми вже дуже старі для такої роботи, але мені все таки не важко це робити. Я втомлююсь, але душі приємно. А тарталетки… Ну то таке, у всіх свої причуди.
Але на обіді Анна не втрималась та виказала все невістці з Євгеном. А ми лише від здивування з Ярославом переглядались. А син з невісткою сильно образились, зібрались, зібрали дітей та того ж вечора поїхали.
Ну от і для чого було таке робити Анні?! Ну не могла перетерпіти вже, чи що? Ох… І що тепер робити? А що як Євген з невісткою відмовляться приїхати наступного разу? Не знаю…
