Після святкування Дня народження онука невістка заявила, що не хоче більше запрошувати мене в гості.
Ірина з Валентином одружені уже 5 років. До того вони три роки зустрічалися. Зараз у них вже є чотирирічний син Антон.
Ми з моїм чоловіком дуже забезпечені люди. Свого часу Валерій відкрив кавовий кіоск. Тоді в нашому місті їх було дуже мало та Валерій зайняв цю нішу в нашому місті. Справи пішли вгору, згодом чоловік поставив ще декілька кіосків. Ми вже довго живемо в цьому місті та знаємо найбільш людні місця. Тепер більшість кіосків з кавою саме наші. Тепер ми маємо пасивний дохід та можемо дозволити собі двічі на рік літати на відпочинок за кордон.
Я з тих людей, хто ніколи не мовчить коли щось не подобається та говорю про все прямо. Дехто на мене ображається, але я вважаю, що краще говорити правду, ніж бути лицемірною людиною.
В той день ми святкували День народження нашого онука, йому виповнилося чотири роки.
Невістка вирішила святкувати вдома, хоча я їй казала, що ми можемо їм допомогти грошима для того, щоб вони замовили якесь кафе. Навіщо морочитися з приготуванням страв, а потім ще мити гору посуду? Я знаю, що вони з Валентином завжди кличуть до себе багато гостей. У них двокімнатна квартира, але розмір кімнат не дозволяє влаштувати таке свято, щоб всім гостям було комфортно.
Варіант з кафе здавався мені оптимальним тому, що я знаю як Ірина готує та мені не дуже подобаються її кулінарні здібності, тим більше, що я не люблю тіснитися в маленькому приміщенні. Це ж у вбиральню нормально не сходиш, а щоб вийти з-за столу, потрібно турбувати гостей, які сидять поруч. Інша справа кафе. Сидиш за столом та в будь-який момент можна вийти. Якщо запрошено багато дітей, то можна покликати до них аніматора. У випадку ж зі святкуванням вдома, вони щохвилини будуть турбувати своїх батьків постійними проханнями.
Якщо невістка хвилюється за гроші, то це теж не проблема. Гості можуть дарувати гроші та святкування відкупиться за допомогою подарунків. Та й ми подаруємо солідну суму.
Але ж ні, Ірина вирішила зробити по-своєму та ми наче шпроти в банці тіснилися за столом. Мені було вкрай некомфортно. Діти були в іншій кімнаті, але постійно бігали туди-сюди. А страви були жахливі. Та старомодні салати, нарізка, на гаряче картопля з котлетами та макарони по-флотськи. Але найбільше мене неприємно вразив торт. Ірина сама його пекла, це похвально, але коржі були подекуди підгорілі та дуже товсті. Крем невістка зробила зі сметани та прикрасила крихтами печива. Я не змогла їсти той торт, а коли Ірина запропонувала мені взяти шматочок додому, то я сказала все так, як є. Причому робила це наодинці, а не перед гостями. Хай подякує, що я проявила до неї лояльність.
А що? Якщо людині не вказати на її помилки, як же вона потім їх виправить?
Невістка на мене образилась та сина налаштувала проти мене. Валерій теж був незадоволений. Сказав, що я маю навчитися тримати язика за зубами.
Я їх не розумію та вважаю, що все зробила правильно. А ви що про це думаєте? Потрібно було промовчати?
